Жорстокість всередині та авантюризм зовні стимулюють одне одного як в Ірані так і в Росії

Джерело: Global Watch | 2026-04-13

У січні 2026 року через економічні труднощі почалися протести по всьому Ірану. Причина — зростаюче громадське обурення на тлі обвалу валюти, покликаного неефективним управлінням економікою. Це вкотре продемонструвало, як швидко соціальні заворушення можуть перетворитися на загальнонаціональну кризу для безпеки режиму.

Звіти правозахисних груп свідчать про масштабні заходи, які задіяла держава у провінційних містах. Задокументувати їх в повному обсязі було важко через обмеження систем зв’язку та відсутність доступу ззовні.

Держава відповіла жорсткими репресіями.

За даними, зібраними правозахисниками, сили безпеки в багатьох провінціях застосовували зброю на ураження. Було запроваджене майже повне відключення Інтернету. Крім того, влада здійснювала масові арешти та практикувала викрадення, особливо в порівняно малих містах, далеких від міжнародної уваги.

У правозахисних організаціях заявили, що репресії були не лише жорстокими, а й скоординованими.

Центр з прав людини в Ірані задокументував використання зброї військового зразка в таких провінціях, як Керман, Лурестан, Хузестан і Курдистан.

Провідний дослідник Есфандіар Абан підкреслив, що кампанію проводять «там, де світ не може її бачити».

Масштаби насильства викликали масове занепокоєння.

Організація Human Rights Watch повідомила, що кількість страт в Ірані у 2025 році перевищила 2000. Це найвищий рівень, відомий з кінця 1980-х років.

Експерти ООН закликали до прозорості, відновлення доступу до систем зв’язку, розкриття інформації про місцезнаходження затриманих та притягнення до відповідальності за ймовірні зловживання.

Спільна стратегія виживання

Однак ці репресії не існують самі по собі. Вони є частиною більш широкої стратегії управління, яка пов'язує виживання вдома з конфронтацією за кордоном.

У цьому сенсі Іран дедалі більше відзеркалює поведінку його ключової партнерки, Росії. Обидва режими покладаються на внутрішній примус і водночас використовують зовнішній конфлікт, щоб продемонструвати силу, виправдати репресії та відволікти увагу від внутрішніх невдач.

Ця паралель не фігура мови.

Тегеран надав Росії безпілотники Shahed і, згідно із заявами США та Європи, балістичні ракети, які Москва використовує у війні проти України.

Натомість, це партнерство забезпечує Ірану політичне прикриття. Окрім того, він отримує військові технології та економічні зв’язки, життєво важливі в період зростаючої внутрішньої напруженості. Це підкріплює його позиції в регіоні й надає можливості для розвитку ядерної програми, яку європейські чиновники все частіше описують як безпосередню загрозу безпеці.

Український президент Володимир Зеленський 17 березня 2026 року охарактеризував такі відносини, назвавши ці режими «братами по ненависті» та «братами по зброї».

Ці відносини підсилюють кожну з країн. Іран отримує можливість випробовувати свою зброю на полі бою та займає дедалі все більш виражену позицію в антизахідній осі. Водночас Росія отримує критично важливі боєприпаси для ведення своєї війни.

Аналітики кажуть, що обидва уряди також мають з цього політичну вигоду. Зовнішній конфлікт допомагає їм перенаправити громадське невдоволення, посилити внутрішній контроль і представити інакомислення як прояв більш широкої зовнішньої загрози.

Ризики для глобальної безпеки

Ось чому репресії Ірану всередині країни мають наслідки, які виходять далеко за межі його кордонів.

Режим, що застосовує силу проти протестувальників у своїх провінціях, водночас допомагає Росії озброєнням у війні, яку та веде в Європі. Іранські дрони, що атакують українські міста, показують, як стратегія виживання однієї авторитарної держави може безпосередньо посилювати агресію іншої.

Ці відносини розвиваються також і в іншому напрямку. Доходи від російської нафти, дипломатична підтримка та військова співпраця допомагають Ірану підтримувати свої амбіції в регіоні та все ширше підсилюють його стратегічну позицію, включно з ядерною програмою.

Якщо цю вісь залишити без контролю, вона значно підніме ризики для безпеки на багатьох теренах, від Близького Сходу до Європи.

Для розриву цього кола, потрібне щось більше, ніж просто засудження. Сталі санкції проти Корпусу вартових Ісламської революції, посилена підтримка незалежного громадянського суспільства та скоординований тиск на обидва режими залишаються головними інструментами для урядів, які прагнуть обмежити можливості обох держав щодо репресій та зовнішньої агресії.

Як підкреслив Зеленський у березні 2026 року, протести в Ірані слід розглядати не лише як внутрішню кризу, а й як можливість послабити більш широку мережу співпраці авторитарних країн.

Те, що відбувається в провінціях Ірану, не є просто місцевою історією репресій.

Це частина значно масштабнішого явища, в якому жорстокість всередині та авантюризм зовні стимулюють одне одного. Для західних урядів та їхніх партнерів визнання цього зв'язку є першим кроком до більш узгодженої та ефективної відповіді.