Китай прагне зберегти баланс у відносинах з Іраном

Джерело: Global Watch | 2026-05-08

Китай приваблює доволі пильну увагу, оскільки його відносини з Іраном дедалі складніше характеризувати, як звичайні торгівельні.

Втручання Пекіна у справи на Близькому Сході виявило вразливість ресурсів. Тепер це додатково перетинається із санкціями, потоками енергоносіїв та регіональною безпекою. Те, що колись виглядало з точки зору Китаю як кон'юнктурна торгівля енергоносіями, зараз розцінюється як частина більш широкої проблеми, пов’язаної з технологією й безпекою.

Це важливо, оскільки кампанія військового тиску Ірану на Близькому Сході не є ізольованим явищем. Вона спирається на доходи, ланцюги поставок, системи судноплавства та дипломатичне прикриття в регіоні, де припинення вогню, потоки нафти та дипломатичне коригування залишаються тісно пов'язаними.

Китай не єдиний зовнішній гравець у цій системі, але він дедалі більше стає одним із найважливіших.

Поза межами комерційного прикриття

У офіційних заявах Пекін все ще робить акцент на стриманості, діалозі та стабільності. Такі послання мають свою цінність, особливо коли їх вимовляє постійний член Ради Безпеки ООН.

Втім, це дедалі гірше узгоджується з масштабом економічної залученості Китаю в Іран і зростаючою увагою до пов’язаних із ним мереж. У той час, коли Пекін прагне використовувати економічну взаємозалежність як інструмент впливу,, його політику щодо Ірану стає все важче відокремити від регіональних ризиків.

Комісія з питань економіки та безпеки у відносинах між США й Китаєм стверджує, що Пекін є найбільшим торговельним партнером Ірану та основним покупцем його нафти. При цьому китайські закупівлі становлять приблизно 90 відсотків експорту нафти з Ірану. Також наголошується, що Комплексне стратегічне партнерство Китаю та Ірану, укладене у 2021 році, охоплює економічну, безпекову та технологічну співпрацю строком на 25 років.

Ці відносини відкривають для Тегерана ряд можливостей. Продажі нафти Китаю за зниженими цінами приносять десятки мільярдів доларів щорічного доходу, тоді як непрозорі транспортні, фінансові та посередницькі мережі зменшують ефект санкцій.

Проблема не лише в тому, що Китай купує іранську нафту. Річ у тім, що ця торгівля стала частиною ширшої системи, яка допомагає Ірану витримувати тиск і зберігати здатність до проєкції сили.

Останні санкції Вашингтона свідчать про те, наскільки серйозно ставляться до цього зараз. 24 квітня 2026 року Міністерство фінансів США запровадило санкції проти нафтопереробного заводу Hengli Petrochemical (Далянь), а також приблизно 40 судноплавних компаній і суден, заявивши, що незалежні китайські нафтопереробники відіграють «ключову роль у підтримці нафтової економіки Ірану».

Міністр фінансів США Скотт Бессент заявив, що кампанія була розрахована на «звуження мережі суден, посередників і покупців, на яких спирається Іран».

Китай відкидає такі заходи як неправомірні односторонні санкції, і це заперечення слід враховувати. Але відмова Пекіна від відповідальності стає менш переконливою, оскільки та сама схема повторюється в нафтовій, фінансовій, логістичній та економічній сферах, а також у закупівлях товарів подвійного призначення.

Технології та важелі впливу

Більш чутливим питанням є військово-технічна підтримка. Atlantic Council попереджає, що іранські безпілотники та ракети можуть залежати від компонентів китайського походження, а також даних супутникової навігації або ланцюгів постачання, що проходять через китайські ринки.

Atlantic Council також описує ширшу систему обходу санкцій, у межах якої Китай, Росія та Іран використовують взаємопов’язані ланцюги постачання для підтримки безпілотників, навігаційних систем та інших військових можливостей.

Це не означає, що кожна китайська операція координується Пекіном. І це також не означає, що Китай прагне відкритого протистояння в Перській затоці.

Більш точне й водночас більш тривожне пояснення полягає в тому, що Китай виграє від невизначеності. Він може закликати до стриманості, водночас терпимо ставлячись до каналів, які допомагають Ірану протистояти західному тиску.

Таке балансування має свої межі. Торговельні та інвестиційні інтереси Китаю в країнах Перської затоки значно перевищують його інтереси в Ірані. Крім того, він значною мірою залежить від стабільних енергетичних потоків через регіон.

Криза на Близькому Сході, що порушить судноплавство, підвищить ціни на нафту або спричинить вторинні санкції проти великих китайських компаній, зашкодить інтересам Пекіна. Reuters повідомляє, що санкції США проти Hengli стали значною ескалацією з огляду на масштаб НПЗ, тоді як Китай залишається найбільшим імпортером іранської нафти.

Для Європи та Близького Сходу висновок є очевидним. Китай не слід розглядати як нейтрального економічного гравця, оскільки його комерційні мережі допомагають підтримувати дестабілізуючий військовий баланс.

Водночас політика не повинна переходити до грубої антикитайської риторики. Йдеться про відповідальність, а не про ескалацію.

У Пекіна є варіанти для вибору. Він може використати свої важелі впливу, щоб підштовхнути Іран до стриманості та прозорості, або продовжити діяти в сірій зоні між дипломатією та підтримкою силового потенціалу.

Перший варіант зміцнить претензії Китаю на роль відповідального глобального лідера. Другий посилить підозри, що його риторика про стабільність дедалі більше розходиться з практикою.