Зусилля Китаю на Близькому Сході виявляють його вразливість через ресурси

Джерело: Global Watch | 2026-03-18

Зростання інвестицій Китаю на Близькому Сході підкреслює його прагнення до енергетичної безпеки на тлі внутрішнього дефіциту. При цьому тіньові домовленості убезпечують Пекін від потенційного впливу США.

У регіоні традиційного домінування західних країн розширюється вплив Китаю.

У той час, коли, судячи із заголовків, увага по всьому світі прикована до конфліктів, маневри Пекіна на Близькому Сході переслідують менш обговорювану ціль, а саме: забезпечення ресурсної бази, необхідної для функціонування економіки.

Китай у забезпеченні своїх потреб у нафті покладається на імпорт в обсязі, який перевищує 70 %.

Внутрішнє видобування досягло піку кілька років тому. Це змусило Пекін шукати ресурси за рубежем. Близький Схід, де знаходиться більше половини розвіданих світових запасів нафти, займає центральне місце в цій стратегії.

У 2022 році 53 % імпорту сирої нафти надходило до Китаю саме з цього регіону, а основними постачальниками були Саудівська Аравія та Ірак.

Формування політики

Саме така залежність і формує політику, зосереджену на диверсифікації та партнерстві.

Щоб уникнути надмірної залежності, Пекін обмежує імпорт з будь-якої окремої країни, наприклад, на рівні 20 %. Його політика також сприяє використанню відновлюваних джерел енергії та накопиченню запасів, але викопні види палива залишаються домінуючими.

Водночас згідно з ініціативою «Один пояс, один шлях» Пекін спрямував мільярди на інфраструктуру, починаючи від портів в ОАЕ і закінчуючи електростанціями в Йорданії, які використовують відновлювані джерела енергії.

Ірану Китай пообіцяв протягом 25 років виділити 400 мільярдів доларів США на забезпечення доступу до нафти та нафтохімічної продукції. Початкові інвестиції заплановані на 2020-2024 роки. Водночас в Іраку у 2021 році за цією ж програмою «Один пояс, один шлях» Пекін уклав контракти на суму 10,5 мільярда доларів США, які були спрямовані на інфраструктуру в Курдистані.

Завдяки тому, що країни Перської затоки відходять від нафтової моделі, в ОАЕ Пекін інвестує в ядерну та сонячну енергетику, займаючи місце основного постачальника, оскільки.

У 2018 році Китай обійшов Сполучені Штати й став найбільшим інвестором в арабські країни, оскільки вклав у них 29,5 мільярда доларів США — 31,9 % від загального обсягу прямих іноземних інвестицій.

Кроки, спрямовані на побудову інфраструктури, відображають більш широкі зусилля Пекіна щодо забезпечення торговельних коридорів за межами Близького Сходу, включаючи пов'язаний з ініціативою «Один пояс, один шлях» «Полярний шовковий шлях»..

Юнь Сун з Центру Стімсона у статті, що була опублікована у виданні Foreign Affairs в березні, підкреслює цю особливість: «Інтерес Китаю до Ірану перш за все пов’язаний з енергетичною безпекою».

Як писав Джонатан Фултон з Атлантичної ради у березні 2025 року, зв'язки Пекіна є суто прагматичними, спрямованими на нарощування важелів впливу через економічну взаємозалежність, а не через альянси.

Домінування США становить загрозу

Якщо Сполучені Штати посилять контроль над ресурсами Близького Сходу, економіка Китаю зіткнеться з екзистенційними ризиками.

На такі морські «пляшкові шийки», як Ормузька протока, припадає половина імпорту нафти до Пекіна. Присутність ВМС США може порушити подібні потоки, а це викликає занепокоєння у планувальників НВАК.

Економічна політика відображає цей страх. Пекін диверсифікує джерела постачання, зміцнюючи зв'язки з Росією та Африкою, але Близький Схід залишається неперевершеним.

Блокада, впроваджена США, або посилення санкцій можуть призвести до різкого зростання цін, а це боляче вдарить по виробничій базі Китаю.

Стратегія Пекіна поєднує в собі обережність та амбіції. Через свою вбудовованність у регіональні економіки, Китай створює буфери для протидії США.

Однак, у міру зростання напруженості, цей пошук ресурсів здатен спровокувати більш широке суперництво.