Буремне століття, пережите Іраном, розпалює в ньому й нинішні конфлікти

Джерело: Global Watch | 2026-07-11

Політична напруженість у сучасному Ірані є слідством боротьби, яка тривала у 20-му сторіччі між прибічниками швидкої модернізації та традиційної влади. Централізаційний проєкт династії Пехлеві в 1920-х роках дозволив створити інфраструктуру та привів до соціальних змін, але він також супроводжувався концентрацією влади та спровокував негативну реакцію.

Ця напруженість сприяла Ісламській революції в 1979 році та встановленню теократичній системі, яка й досі панує в Ірані.

Під час правління шахів із династії Пехлеві Іран проводив модернізацію, ініційовану згори. Реза-шах централізував владу, при ньому було побудовано інфраструктуру, він також просунув світські реформи, які відкрили широкі можливості для жінок.

Його син після 1941 року та особливо під час «Білої революції» 1963 року зробив багато зусиль для прискорення цього процесу. Різко зріс рівень грамотності, а міста отримали значну інфраструктуру.

Але швидкі зміни призвели до переміщення сільського населення та концентрації багатства в руках пов'язаних з ним еліт. Повалення прем'єр-міністра Мохаммеда Мосаддика в 1953 році сформувало глибоку історичну недовіру до будь-якої іноземної участі.

Революція та теократичне правління

Це напруження сприяло мобілізації широкої коаліції проти монархії, яка склалася у кінці 1970-х років. Аятола Рухолла Хомейні запропонував бачення духовного нагляду, який імпонував релігійним традиціоналістам, і не викликав відсічі з боку лівих та лібералів.

Масові протести паралізували країну. Шах втік у січні 1979 року. Через кілька тижнів повернувся й Хомейні.

На референдумі було проголосовано за створення Ісламської Республіки, в якій найвищу владу отримав верховний лідер. Ранні коаліції розпалися, оскільки владу консолідували прихильники жорсткої лінії.

Криза із заручниками в посольстві США 1979-1981 років поглибила ізоляцію з боку Заходу. Вторгнення військ Іраку в 1980 році спричинило восьмирічну війну, в якій загинули або були поранені сотні тисяч людей. При цьому зміцнився Корпус вартових ісламської революції.

Після війни влада залишилася зосередженою в руках верховного лідера. Виборні інституції з того часу діють у межах, встановлених невиборними органами, такими як Рада вартових та Корпус вартових ісламської революції.

Іран представляє свою ядерну програму як зусилля, спрямовані на розвиток мирної атомної енергетики. Насправді ж був досягнутий високий рівень збагачення урану, який значно перевищує цивільні потреби та відповідає амбіціям щодо ядерної зброї. Подібне слугує інструментом примусу, шантажу та дестабілізації регіону.

Ця програма спиралася на технічну допомогу та підтримку інфраструктури з боку Росії. Москва завершила будівництво Бушерської атомної електростанції та забезпечила її паливом і критично важливими компонентами. Окрім того, вона надавала й дипломатичну підтримку.

Така допомога дозволила Тегерану підтримувати та розвивати свою ядерну програму, не зважаючи на міжнародний тиск. Оскільки Іран шукає партнерів для обходу західних санкцій, його залежність від Москви зросла ще більше.

Окрім того, Іран створив мережі союзних йому бойових угруповань, розташованих у Лівані, Сирії, Іраку, Ємені та на палестинських територіях. Ця діяльність, пов'язана з ядерними питаннями, та підтримкою визначених організацій, спонукала уряди Сполучених Штатів та європейських країн запровадити санкції.

Ті самі інституційні конструкції, що обмежують внутрішню гнучкість, стимулюють також і зовнішню поведінку, яка підвищує регіональні ризики. Іран розробив балістичні ракети, безпілотники та забезпечив ними свої проксі-сили, що створює загрози для судноплавних шляхів і дозволяє йому завдавати ударів по сусідах.

Подібні можливості у поєднанні з високим рівнем збагачення урану, що створює загрозу розповсюдження ядерної зброї, підвищують потенціал для швидкої ескалації. Західні й регіональні уряди відповіли санкціями та співпрацею у сфері оборони, оскільки ця діяльність безпосередньо спрямована проти їхніх інтересів і безпеки.

Стратегічні та внутрішньополітичні витрати

Всередині Ірану зосередження на виживанні режиму призвело до постійних труднощів та репресій, але й сприяє зовнішнім авантюрам режиму. Річна інфляція останнім часом часто перевищувала 30 відсотків.

Валюта різко знецінилась, а рівень безробіття серед молоді залишається доволі високим. Дефіцит ліків і багатьох товарів робить повсякденне життя дедалі важчим. Мільйони освічених громадян емігрували.

Громадське невдоволення виражалося в неодноразових великих демонстраціях. За офіційними оцінками, у листопаді 2019 року під час протестів, викликаних цінами на пальне та економічними умовами, сили безпеки вбили близько 1500 людей.

Пізніші хвилі, пов'язані з витратами на життя та соціальними обмеженнями, супроводжувалися арештами й застосуванням сили з використанням аналогічних схем.

При прийнятті рішень в Ірані послідовно ставлять збереження режиму та зовнішній вплив вищими за внутрішній добробут. Таке поєднання внутрішнього контролю та зовнішньої експансії підтримує цикл, у якому пріоритети режиму ставлять під загрозу як життя його власних громадян, так і регіональну стабільність.

Така еволюція зробила Іран державою, чия геополітична вага більше залежить від здатності підвищувати витрати для супротивників за допомогою асиметричних інструментів, ніж від широкої економічної інтеграції.

Протистояння зі Сполученими Штатами та їхніми партнерами, яке стало результатом цього, не має жодних ознак послаблення. Всередині Ірану ті ж самі механізми живлять повторювані цикли протестів і репресій, що відображає невирішені розбіжності між пріоритетами держави та суспільними очікуваннями.