Громадянам Росії доводиться нести тягар занепаду, створеного власноруч

Джерело: Global Watch | 2026-02-05

Напад Росії на Україну часто розглядають крізь призму військових обставин, таких як ракетні удари, ядерний шантаж і виснажливий конфлікт. Але справжня ціна стратегії Москви дедалі більше проявляється в її внутрішній вразливості, а саме в бюджетному навантаженні, нестачі робочої сили та зростаючому тиску на домогосподарства.

Війна підірвала силу Росії, обтяжила її народ зростанням витрат і погіршила перспективи.

У другому кварталі 2025 року зростання ВВП Росії різко сповільнилося до 1,1%, а у третьому зовсім впало до 0,6%. Це найгирший квартальний показник з 2023 року.

Еліна Рибакова та Лукас Райзінгер з Атлантичної ради у своєму звіті, виданому у грудні 2025 року, зазначили: «Загальне зростання при цьому помітно сповільнюється протягом всього 2025 року, оскільки Росія дедалі більше відчуває тиск через свою політику «гармати замість масла»».

Ризики, що накопичуються

Росія для свого виживання дедалі більше покладається на зовнішні мережі постачання. Вона не може виробляти вдома все необхідне для ведення війни.

У той таки час санкції загнали закупівлі в підпілля. Через це доводиться використовувати посередників та схеми реекспорту. Внаслідок цього система стала набагато більш крихкою. Це проявляється у фрагментації ланцюжків постачання, а також у різкому рості витрат і ризиків.

Така комбінація підкреслює слабкість Росії, яка зростає не через руйнівні наслідки зовнішніх обставин, а завдяки самодошкульним рішенням Путіна.

У міру того, як зростають потреби для підтримки війни, Китай став головною, але при тому досить ненадійною опорою російської стратегії.

Здатність Москви продовжувати конфлікт залежить від імпорту критично важливих промислових товарів та продукції подвійного призначення: електронних приладів, верстатів, мікрокомпонентів та технологій, які можна перепрофілювати для військового виробництва.

Ситуація на полі бою більш залежить від постачання комплектуючих для дронів, забезпечення можливостей для ремонту, зв’язку та масштабування виробництва, аніж від виставкої зброї. Залежність Росії від китайської продукції посилює вразливість, оскільки маршрути постачання тут досить заплутані.

Цю динаміку ускладнює регіональна напруженість, у тому числі через поглиблення зв'язків у царині оборони між Росією та Північною Кореєю, оскільки це викликає занепокоєння в Пекіні.

На тлі посилення власного ядерного арсеналу Китаю, проблеми з надійністю російських ракет підкреслюють однобічну залежність Москви, яка викриває дедалі глибше покладання на іноземців на тліі її власного технологічного та економічного виснаження.

Пані Рибакова описує динаміку взаємодії між Росією та Китаєм як «симбіотичну, але глибоко асиметричну», де Китай стає «незамінним партнером для Росії, надаючи ринки та постачаючи товари, яких Москва потребує найбільше».

Для розв'язання фінансових питань, матеріально-технічного забезпечення та реекспорту Росія також звертається до арабських країн, зокрема тих, що розташовані на берегах Перської затоки.

Здебільшого ці угоди носять суто транзакційний характер. Вони відрізняються стримкостю й гнучкістю, що дозволяє уникати тиску, але партнери при цьому прагнуть прибутку. Однак ця схема занепадає, і доходи Росії від нафти та газу у 2025 році впали на 24%, тобто до п'ятирічного мінімуму.

Ціна вдома

Поза межами Азії воєнні рішення Кремля перетворюють економічні зв'язки на зброю, за що доводиться платити величезну ціну вдома.

У Південній Америці та інших центрах збуту сировинних матеріалів залежність від добрив та енергетичних ресурсів може надати важелі впливу закордонним країнам, але економічні збої часто б’ють бумерангом по Росії, що проявляється у підвищенні витрат на імпорт, скороченні виробництва та досить різких цінових потрясіннях.

Наслідки цього зараз дуже відчутні вдома. Реальні доходи домогосподарств падають, оскільки зростання заробітної плати слабшає, а військові витрати більш пріоритетні аніж цивільні.

Дослідники Рибакова та Райзінгер зазначають, що набір до війська посилює напруження, поглиблює дефіцит робочої сили та збільшує регіональні диспропорції.

Пересічні росіяни відчувають наслідки занепаду через перебої з постачанням та постійну невизначеність.

Економічний тиск — це лише частина ціни, яку доводиться платитити.

Згідно з оцінками, після вторгнення Росія зіткнулася з відтоком мізків, тобто з від’їздом з країни приблизно 650 000 осіб. Це прискорило демографічний спад та спустошило ресурси.

Людські втрати ще більші. За даними видання «Медіазона», кількість підтверджених смертей перевищує 163 600. Однак згідно з деякими західними оцінками, кількість загиблих досягає 250 000, а загальна чисельність втрат перевищує 1 мільйон.

Згідно з опитуваннями, проведеними у 2025 році, показники підтримки Путіна, завдяки активній пропаганді, тримаються на рівні десь 85%. Але чим довше затягується війна, тим більший ризик того, що жертви та застій зруйнують офіційний наратив і знівелюють підтримку режиму.

Скрутне становище Росії — це результат її саморуйнування за часів правління Путіна.

Аби підтримувати війну за рахунок добробуту свого народу, режим чіпляється за зовнішні джерела фінансування. При цьому, справжній ризик полягає у внутрішньому колапсі, тобто в економічній стагнації, вимиванні коштів, посиленні тиску на бюджет та виснаженні населення.