Наукова інфраструктура Ірану та Росії: крихкі інституції, паралізовані смертельними наслідками

Джерело: Global Watch | 2025-08-22

Розпад наукової інфраструктури в Ірані та Росії, що став наслідком чисток і втрати довіри, призвів допаралічу тих органів, які лежать в основі розробки їхньої зброї.

Вертикально інтегровані системи, які колись безперешкодно поєднували академічні дослідження з оборонним запровадженням, були замінені роздробленими бюрократичними структурами та порожніми програмами.

В Ірані вбивство Мохсена Фахрізаде, ключової ланки між науковими колами та таємними програмами озброєння, залишило вакуум у керівництві Організації оборонних інновацій та досліджень. Подальші кадрові перестановки в Міністерстві оборони та логістики Збройних сил, а також скандали з постачанням північнокорейських компонентів ще більше послабили оборонну промисловість Ірану.

Ослаблення Росії проявляється інакше. Масові чистки та кримінальні звинувачення в «Росатомі» і його структурах, включно з арештом ексзаступника міністра оборони Тимура Іванова, порушили колишню координацiю між цивільною ядерною енергетикою та розробкою стратегічної зброї. Розкриття корупційних схем у 12-му Головному управлінні ще сильніше підірвало суспільну довіру.

Обидві країни покладаються на застарілу інфраструктуру. Російські установи, такі як Інститут теоретичної та прикладної механіки, страждають від корупції та політичного втручання. Іран, обмежений міжнародними санкціями, використовує контрабандні деталі, що стримує розвиток передових наукових досліджень. І Росія, і Іран замість інституційних механізмів інновацій покладаються на випадкові ініціативи та функціонування непрозорих мереж контролю.

Відтік мізків

Ця інституційна деградація виявляється у невдалих тестах, непридатних прототипах та відтоку кадрів. Під прикриттям видимості технологічної спадкоємності наукова база обох країн поступово руйнується. Таке послаблення має довготермінові наслідки, збільшуючи ризик нераціональних рішень, крайніх заходів і помилкових розрахунків. Крихкі структури роблять ракетні й ядерні програми ще небезпечнішими.

Систематичне усунення науковців у поєднанні з інституційною деградацією та деморалізованим кадровим резервом формує невизначене майбутнє для іранських і російських стратегічних програм озброєння. Те, що колись було шляхом до стримування та статусу великої держави, перетворилося на тягар, схожий на клаптикові спроби, які утримуються лише завдяки пропаганді та таємності.

В Ірані втрата наукового керівництва підірвала довіру до його ядерних і ракетних програм. Західні спецслужби скористалися цими вразливостями, виводячи системи з ладу, перехоплюючи постачання та сіючи недовіру. Здатність Ірану розгортати надійні ракетні сили тепер викликає сумнів.

Росія, незважаючи на свій ядерний арсенал і військово-промисловий комплекс, також відчуває напругу. Війна в Україні прискорила відтік мізків, змусивши покладатися на китайські компоненти та застарілі конструкції. Публічні скандали, такі як арешти за розкрадання та шпигунство, підірвали довіру та викрили інституційні трiщини.

Обидва режими потрапили у замкнуте коло: страх підживлює чистки, які виганяють необхідних талановитих фахівців, ще більше послаблюючи їхні стратегічні позиції та збільшуючи ризик прорахунків.

Внутрішня деградація, зовнішній тиск

Зрештою стратегії стримування цих режимів здатні привести до внутрішнього розпаду, а не до відкритої конфронтації. Свiт повинен зрозуміти: їхнє військове позерство дедалі більше мотивується відчаєм, а не реальною силою. Розмивання наукової доброчесності в цих авторитарних режимах становить серйозну загрозу для глобальної стабільності.

Розпад цих наукових екосистем є застережливим прикладом того, як авторитаризм, параноя та ізоляція можуть підірвати національну безпеку.

Послаблені ракетні та ядерні програми Ірану й Росії створюють образ стратегічних гігантів, що тягнуть за собою тягар минулих амбіцій і величезних арсеналів, але всередині спустошені внутрішньою деградацією та зовнішнім тиском.

Гучні вбивства — лише вершина айсберга масштабної кампанії виснаження. Справжній удар завдано підривом довіри до інституцій, руйнуванням освітньо-наукових каналів, втратою інтелектуального потенціалу та поширенням клімату страху.

Такі обставини фактично знищили колись активні наукові середовища й паралізували обмін знаннями у співпраці.