Каскадні глобальні потрясіння затягують усе глибше в борги країни, які розвиваються

Авторка: Челсі Робін | 2026-06-29

Найбідніші держави світу глибше занурюються в боргову яму та кризу розвитку, маючи рекордний рівень зовнішніх позик. Окрім того, зростає кількість країн, нездатних погасити цей обтяжливий борг.

За даними Центру економічних і політичних досліджень (CEPR), роки послідовних потрясінь у світовій економіці зробили прогноз щодо глобальної заборгованості країн, які розвиваються, «дуже сумнівним».

Війна в Ірані підняла ціни на нафту більш ніж на 50 % у порівнянні з тими, що були рік тому, причому вартість одного бареля станом на 26 травня коливалася на рівні близько 100 доларів США.

Дедалі більший тиск на світові ринки ніж енергоносії здійснюють такі фактори, як «зростання вартості імпорту й загроза продовольчій безпеці та стабільності платіжного балансу багатьох країн», повідомив CEPR 15 квітня.

«Це явище доповнює залишкову дію пандемії COVID-19 і перебої у ланцюжках постачання товарів, які спричинила війна в Україні, а також збільшення фрагментації торгівлі та слабке глобальне зростання», — йдеться у тому ж самому повідомленні.

Зрив економічного розвитку

Через ці потрясіння у країн з низьким та середнім рівнем доходу підвищився ризик для ланцюгів постачання. Річ у тому, що вони більшою мірою залежать від зовнішнього фінансування з боку міжнародних фінансових установ, а також Китаю — найбільшого у світі колектора боргів.

За даними Конференції Організації Об'єднаних Націй з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) на 17 березня, борг країн, які розвиваються, перед іноземними кредиторами у 2023 році досяг рекордних 11,4 трильйона доларів США.

Іноземні позики можуть бути життєво важливим інструментом економічного зростання та розвитку, зазначили в ЮНКТАД, але «це стає проблемою, коли витрати на погашення перевищують платоспроможність країни».

Було відмічено, що дві третини країн, які розвиваються, перебувають саме в такому скрутному становищі. Водночас тягар посилюють високі процентні ставки.

Більшість урядів через дорожнечу штрафних санкцій уникають дефолту за будь-яку ціну.

«Коли уряди повинні надавати пріоритет виплаті боргів замість того, щоб надавати державні послуги та робити інвестиції, ціну за це платять люди», — заявили в ЮНКТАД. «Школи недофінансуються, лікарні відчувають нестачу забезпечення, а інфраструктура руйнується».

Одним словом, «країни можуть і не оголошувати дефолт за своїми боргами, але вони згортають свій розвиток».

Дев’ятий вал боргів

Зараз настають строки погашення кредитів, виданих десять років тому в рамках пекінської ініціативи «Один пояс, один шлях» (BRI), і Китай переходить у режим стягнення боргів.

«Країни, які розвиваються, борсаються у штормових хвилях виплат боргів та відсотків, що йдуть до Китаю», — наголосив у своєму звіті за травень 2025 року Райлі Дюк, науковий співробітник Інституту Лоуї в Сіднеї.

«Попередній бум надання кредитів Китаєм у поєднанні зі структурою його позик зробив неминучим зростання витрат на обслуговування боргу», — відмітив Дюк.

«Зараз, і протягом решти цього десятиліття, Китай буде скоріше збирачем боргів, ніж банкіром для країн, які розвиваються», — додав він.

За даними Системи звітності боржників Світового банку, минулого року найбідніші та найвразливіші країни світу здійснили рекордно високі виплати позик Китаю, загальна сума яких досягла 22 мільярдів доларів США.

«Високий борговий тягар, з яким стикаються країни, які розвиваються, буде перешкоджати скороченню бідності та уповільнюватиме прогрес у розвитку й водночас підживлюватиме ризики економічної та політичної нестабільності», — прогнозує Дюк.

«Боргова пастка» чи успішний розвиток?

За словами економістів, нове кредитування скорочується, через депресію світової економіки.

«Для країн, що розвиваються, проблема полягає не лише в безпосередньому впливі вищих цін на енергоносії та харчові продукти, а й у ширшій динаміці, яка може виникнути, а саме в наступних явищах: збереження рівня інфляції, зростання процентних ставок, а також подорожчання зовнішнього фінансування», — повідомляє CEPR.

Оскільки Китай є утримувачем переважної частини зовнішнього двостороннього боргу в країнах, які розвиваються, та в найбідніших і найвразливіших економіках світу, міжнародні фінансові установи постають перед труднощами в наданні будь-якого суттєвого полегшення.

Дехто критикував політику кредитування Китаю в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях», називаючи її «дипломатією боргової пастки».

Щоб пом'якшити економічні ризики, пов’язані з найбільшою програмою Пекіна щодо розвитку інфраструктури, міжнародні інституції закликають до більшої прозорості.

«Однак непрозора практика кредитування Китаю спотворює аналіз боргової стійкості та погіршує економічний нагляд», — заявили в Раді з міжнародних відносин (CFR).

Два основні кредитори — Банк розвитку Китаю та Експортно-імпортний банк Китаю (China EXIM), не повідомляють про умови своїх позик. Разом з тим Пекін не публікує регулярних офіційних звітів про іноземну допомогу.

Згідно з останніми даними, опублікованими Інформаційним бюро Державної ради Китаю у 2021 році, іноземна допомога, надана цією країною між 2013 і 2018 роками, склала 39,8 мільярда доларів США.

Інші кажуть, що згідно з ініціативою «Один пояс, один шлях» у країнах-одержувачах були профінансовані транспортні коридори — поїзди, дороги та порти, розширені глобальні торгівельні зв'язки, а також простимульовано економічний розвиток багатьох найбідніших з них.

«Однак для країн-одержувачів питання все ще залишається відкритим: треба з'ясувати, чи вигоди від кредитування Китаєм, які проявляються у зростанні та покращенні інфраструктури, перевищують безпосередній тягар обслуговування боргу або численні витрати через дефолт», — повідомило Національне бюро економічних досліджень минулого жовтня.