Камбоджа ініціювала процедуру ООН у спорі з Таїландом щодо морських претензій

Джерело: Global Watch | 2026-07-27

Рішення Камбоджі розпочати процедуру обов’язкового примирення відповідно до Конвенції ООН з морського права перевело багаторічну морську суперечку із Таїландом у площину офіційного міжнародного процесу, додавши ще один приклад того, якморські суперечки стають випробуванням для міжнародного права, боротьби за ресурси та регіональної стабільності.

Цей крок став наслідком рішення Бангкока припинити дію меморандуму про взаєморозуміння від 2001 року, який тривалий час визначав рамки двосторонніх переговорів щодо зони перекриття морських претензій у Таїландській затоці.

5 травня 2026 року уряд Таїланду скасував меморандум після більш ніж двадцяти років безрезультатних переговорів. У відповідь 2 червня Камбоджа ініціювала процедуру обов'язкового примирення та повідомила про це Таїланд і Генерального секретаря ООН.

Згодом Таїланд погодився взяти участь у процедурі, але наголосив, що її результатом стануть лише рекомендації, а не юридично обов'язкове рішення.

Від патової ситуації до примирення

Процедура обов'язкового примирення відповідно до Конвенції ООН з морського права не є ні арбітражем, ні судовим розглядом. Незалежна комісія експертів вивчає предмет спору, заслуховує аргументи сторін і готує рекомендації.

Хоча ці документи не мають автоматичної юридичної сили, цей процес забезпечує створення офіційного протоколу, передбачає проведення незалежного аналізу та підвищує дипломатичну ціну небажання йти на компроміс. Єдиний попередній випадок застосування цього механізму — успішне примирення Східного Тимору з Австралією, результатом якого став договір про морські кордони 2018 року, — свідчить про те, що структурована міжнародна взаємодія може вивести з тривалого глухого кута ситуації, коли обидві сторони підходять до справи серйозно.

Ставки виходять далеко за межі юридичної процедури. Спірна зона охоплює близько 26 тисяч квадратних кілометрів і, за оцінками, містить природні ресурси вартістю близько 300 мільярдів доларів США, насамперед поклади природного газу та пов'язаних із ним покладів нафти, тоді як масштабні енергетичні потрясіння вже показали, що країнам-імпортерам потрібні надійні маршрути постачання, резерви та політична координація, щоб одночасно реагувати на кілька криз.

Для Камбоджі освоєння цих запасів могло б стати джерелом значних доходів і підтримати розвиток промисловості. Для Таїланду ця територія має важливе значення як для енергетичного планування, так і для захисту давніх суверенних претензій. Без чіткіших правил великі енергетичні компанії навряд чи ризикнуть вкладати значні кошти.

Енергетичний та націоналістичний тиск

Внутрішня політика ще більше ускладнює ситуацію. Рішення Таїланду про вихід з меморандуму про взаєморозуміння було ухвалено урядом, чутливим до націоналістичних настроїв, особливо після прикордонних сутичок із Камбоджею у 2025 році. Бангкок історично віддавав перевагу прямим двостороннім переговорам і неохоче погоджувався на винесення суперечок із меншим сусідом на міжнародний рівень.

Камбоджа, розчарована багаторічним глухим кутом, розглядає процедуру ООН як можливість надати переговорам нового імпульсу та захистити свої претензії. Водночас обидва уряди перебувають під тиском, адже мають уникнути враження слабкості всередині країни, водночас намагаючись врегулювати суперечку на міжнародному рівні.

Цей процес несе як можливості, так і ризики. Якщо сторони діятимуть добросовісно, він може привести до рекомендацій, які дадуть змогу досягти практичних домовленостей — щодо спільної розробки родовищ, розподілу доходів або поетапної розвідки — без необхідності для будь-якої зі сторін відмовлятися від своїх принципових позицій. Прецедент у Тиморському морі свідчить, що зовнішнє посередництво може допомогти перетворити юридичну визначеність на практичні компроміси.

Проте цей самий процес може поглибити розбіжності, якщо будь-який з урядів подасть участь у переговорах як змагання з нульовою сумою або використає перебіг подій для мобілізації внутрішньої підтримки.

У минулому націоналістичні настрої в обох країнах уже перетворювали суто технічні питання морського розмежування на випробування суверенітету та національної гордості. Енергетичним компаніям потрібні стабільні правила, щоб інвестувати, а урядам — достатній політичний простір, щоб іти на поступки.

Для Південно-Східної Азії ця справа демонструє як потенціал, так і обмеження міжнародно-правових механізмів. Прагнення АСЕАН до непублічного досягнення консенсусу допомогло уникнути ескалації, але водночас залишило складні суперечки невирішеними на багато років. Передача цієї справи до структурованої процедури ООН може зменшити невизначеність, однак сама по собі не створить ні довіри, ні політичної волі.

Головне питання полягає в тому, чи зможуть Камбоджа та Таїланд використати цей механізм для забезпечення достатньої ясності в питаннях інвестицій та співпраці, перш ніж внутрішня політика перетворить цей процес на ще одну арену конкуренції.

Поверхня Таїландської затоки залишається спокійною. Та під нею триває випробування того, чи здатне міжнародне право забезпечити практичний результат швидше, ніж взаємна недовіра закриє шлях до нього.