Китай заявляє про свої права на новий штучно створений острів у Південно-Китайському морі

Джерело: Global Watch | 2026-05-22

Цим кроком, що здебільшого залишився поза увагою міжнародної спільноти, Китай перехопив ініціативу на рифі Антилопи — маловідомому об’єкті на Парасельських островах приблизно за 400 кілометрів від узбережжя В’єтнаму та в межах ширшого морського коридору, де тиск Пекіна дедалі частіше випробовував на міцність відкриті морські шляхи і регіональні механізми стримування.

Починаючи з жовтня 2025 року більш ніж 22 земснаряди із фрезерним розпушувачем працювали у шаленому темпі, створивши понад 600 гектарів нової суші, згідно із супутниковим аналізом організації Asia Maritime Transparency Initiative при Центрі стратегічних і міжнародних досліджень.

Якщо подібні темпи збережуться, цей об’єкт може зрівнятися або навіть перевершити риф Місчіф як найбільший штучний острів Китаю у Південно-Китайському морі.

У межах проєкту, до якого були залучені дочірні структури будівельної компанії China Communications Construction Company, що перебуває під американськими санкціями, систематично вимикалися транспондери автоматичної ідентифікаційної системи під час виходу суден із гирла річки Чжуцзян, ймовірно порушуючи міжнародні норми морської безпеки.

Інфраструктура об’єкта тепер включає причали для суден типу Ro-Ro із горизонтальним завантаженням, гелікоптерний майданчик, бетонний завод і понад 50 споруд.

Аналітики організації Asia Maritime Transparency Initiative заявили, що лагуна цього об’єкта може забезпечити «ширшу присутність берегової охорони разом із великою кількістю морського ополчення», що дозволить китайським суднам довше й у більшій кількості перебувати у спірних водах.

В’єтнам, який претендує на риф разом із Китаєм і Тайванем, подав свій перший офіційний протест лише у березні 2026 року — більш ніж через п’ять місяців після початку днопоглиблювальних робіт.

«В’єтнам рішуче виступає проти будівництвa цієї споруди», — заявила речниця Міністерства закордонних справ В’єтнаму Фам Тху Хан, додавши, що будь-яка іноземна діяльність на Хоангша — в’єтнамській назві Парасельських островів — без згоди Ханоя є «повністю незаконною та недійсною».

Пекін відкинув ці заперечення.

Речник МЗС Китаю Лінь Цзянь заявив, що Парасельські острови, відомі в Китаї як Сіша, є «невід’ємною територією» Китаю, а будівництво, за його словами, необхідне для поліпшення умов життя і праці мешканців та розвитку місцевої економіки.

Знайомий сценарій

Це відповідає схемі, яку Пекін уже неодноразово відпрацьовував.

Китай контролює Парасельські острови з 1974 року, саме відколи захопив їх у В’єтнаму. Однак масштаби та швидкість робіт на рифі Антилопи нагадують будівництво штучних островів у архіпелазі Спратлі у 2013–2015 роках, коли там було створено сім нових об’єктів попри значну екологічну шкоду та протести сусідніх держав.

Аналітики організації Open Source Centre у Великій Британії назвали ці роботи черговим етапом зусиль Китаю зі зміцнення своєї «Великої піщаної стіни», зазначивши, що регіон уже має мережу аеродромів, глибоководних портів і систем обмеження доступу.

Безпосередня військова логіка цих дій усе ще є предметом дискусій, однак їхня оперативна цінність очевидна.

Риф Антилопи розташований приблизно за 300 кілометрів від Санья — великого китайського військово-морського та авіаційного вузла на Хайнані — та приблизно за 400 кілометрів від Дананга. Якщо його розбудують за зразком більших китайських баз у Спратлі, це дозволить Пекіну розширити спроможності зі спостереження, покращити логістику берегової охорони й морського ополчення, а також посилити резервні можливості для морських і повітряних операцій у північній частині Південно-Китайського моря.

Відповідно до Конвенції ООН з морського права (UNCLOS), намив територій не може перетворити затоплений риф, ділянку, що виступає над водою лише під час відпливу, або непридатну для проживання скелю на повноцінний острів де-юре.

Штучні острови «не мають статусу островів» і не можуть мати власного територіального моря, відповідно до положень UNCLOS.

Намив територій не змінює цього юридичного статусу.

У рішенні арбітражного трибуналу у справі Філіппіни — Китай від 2016 року цей принцип був чітко підтверджений: трибунал відхилив багато морських претензій Пекіна та постановив, що юридичний статус має визначатися природним станом об’єкта, а не його подальшими змінами.

Експерти з морського права попереджають про серйозні наслідки порушень.

Ловелл Баутіста, експерт із морського права Західносіднейського університету, у матеріалі для CNA та Інституту Лов'ї написав, що риф Антилопи демонструє «зростаючий розрив між правовими нормами та фактичною реальністю».

Він вважає, що новий китайський форпост «не надасть Китаю юридичних прав, але допоможе формувати контроль над спірними водами».

Правила під тиском

Напередодні 10-ї річниці арбітражного рішення щодо Південно-Китайського моря від 2016 року значення міжнародного порядку, заснованого на правилах, лише зростає.

Китай відкинув це рішення як неефективне, але на певний час припинив масштабне будівництво нових островів. Швидкі роботи на рифі Антилопи тепер перевіряють, чи дозволить міжнародна спільнота нормалізувати подібні односторонні зміни морської географії.

Власні обмежені проєкти В’єтнаму з намиву територій у Спратлі також певною мірою послаблюють його позицію.

Нещодавній аналіз Австралійського військово-морського інституту зазначив, що будівництво островів Ханоєм також змінює оперативне середовище, навіть попри те, що розширення рифа Антилопи збільшило перевагу Пекіна за обсягами штучної суші та руйнування рифів.

Водночас ця асиметрія має важливе значення.

Науковці сінгапурської Школи міжнародних досліджень імені С. Раджаратнама (RSIS) зазначають, що сторони, які претендують на Південно-Китайське море, дотримуються різних стратегій залежно від можливостей, політичної волі та готовності до ризику, тоді як наполегливі дії Китаю не послабилися після рішення 2016 року.

Це робить більш реалістичним вузько сфокусований підхід, зосереджений на екологічній шкоді та втручанні у морські права В’єтнаму, а не масштабне протистояння щодо суверенітету.

Координовані відповіді існують і вже назріли.

Спільний супутниковий моніторинг для підвищення прозорості, адресний економічний тиск на китайські компанії, що просувають проєкт, і дипломатична підтримка обмеженого за рамками арбітражу є практичними заходами реагування.

Такі заходи не вимагатимуть ескалації, однак підвищать ціну односторонньої зміни ситуації на морі, водночас зберігаючи правову основу, визначену UNCLOS.

Європа також має чіткий інтерес у підтримці цих норм. Економіки країн континенту значною мірою залежать від стабільних морських шляхів Індо-Тихоокеанського регіону для торгівлі та ланцюгів постачання, а створений прецедент матиме значення далеко за межами Південно-Східної Азії.

Без належної реакції такі поступові кроки, як створення рифа Антилопи, можуть підштовхнути Пекін до аналогічних дій у Південно-Китайському морі та за його межами, надто у міру того, як союзницькі мережі доступу, спостереження та логістики набувають дедалі більшого значення для протидії примусу.

Час для скоординованої відповіді наспів саме зараз — до того, як бетон застигне і ще один прецедент закріпиться у спірних водах.