Нова сутичка за Сахель: перевороти, екстремізм і боротьба за корисні копалини

Авторка: Ольга Гембік | 2026-06-26

Сахель — це африканський пояс країн, де державні кордони чітко існують на картах, але мало що означають на практиці, оскільки регіон визначають бідність, нестабільність, міжконфесійні конфлікти та вкорінене насильство.

Останніми роками, після того, як західні країни скоротили свою присутність, беззаконня та кровопролиття лише посилилися, а нові глобальні гравці розпочали боротьбу за вплив і ресурси.

У Сахелі досі відсутнє довгострокове стратегічне планування, однак величезні поклади корисних копалин роблять регіон бажаним призом для іноземних держав, які прагнуть розширити свій вплив

Більше не «Франсафрік»

Термін «Сахель» зазвичай охоплює п’ять африканських країн: Мавританію, Малі, Буркіна-Фасо, Нігер і Чад.

Як один із найбідніших і переважно мусульманських регіонів світу, Сахель має великі території, які фактично перебувають під контролем осередків «Аль-Каїди» та «Ісламської держави» (ІДІЛ).

Ці держави об’єднує не лише колоніальне минуле; вони також стикаються із сучасною кризою державності, спричиненою військовими переворотами, джихадистськими угрупованнями, зовнішнім втручанням і неефективною системою безпеки.

Хоча ці країни здобули незалежність від Франції в 1960-х роках, протягом десятиліть вони залишалися в орбіті впливу Парижа.

Саме ці відносини породили термін «Франсафрік» (Françafrique), який спочатку мав підкреслювати взаємну вигоду постколоніальних зв’язків, але згодом перетворився на зневажливий символ французького неоколоніалізму.

У 2022–2023 роках внутрішній тиск витіснив Францію з регіону, змусивши Париж припинити свою військову присутність у Малі, Буркіна-Фасо та Нігері.

До 2025 року ця тенденція дісталася й Чаду, де Франція офіційно закрила свої останні військові бази.

Французький відхід супроводжувався відчутним присмаком образи.

Узаконене насильство

Внутрішні кризи спричинили хвилю військових переворотів по всьому Сахелю. У період з 2020 по 2023 рік військові угруповання двічі захоплювали владу в Малі та по одному разу в Буркіна-Фасо й Нігері. У Чаді президентська влада перейшла до сина покійного лідера після того, як його батько загинув унаслідок бойових зіткнень на передовій.

Перевороти в ключових державах, які найбільше постраждали від ісламського екстремізму, привели до влади військові режими. Ця політична зміна спричинила виведення однієї з найбільших миротворчих місій ООН, а також понад тисячі американських військовослужбовців.

Закріплення військових хунт при владі в цих колишніх французьких колоніях докорінно змінило архітектуру безпеки регіону. А 28 січня 2024 року Малі, Буркіна-Фасо та Нігер оголосили про негайний вихід з Економічного співтовариства держав Західної Африки (ECOWAS).

Основною причиною виходу з блоку стали санкції, запроваджені проти правлячих хунт.

Після цих виходів джихадистське насильство в регіоні різко посилилося. До 2024 року на Сахель припадало 51 % усіх смертей у світі, пов’язаних із терористичною діяльністю.

Минулого року регіон також домінував серед десяти країн, які найбільше постраждали від тероризму.

На першому саміті нового Альянсу держав Сахелю (AES), який лідери хунт Малі, Буркіна-Фасо та Нігеру спочатку задумували як пакт про взаємну оборону, основна увага була зосереджена на припиненні діяльності окупаційних сил у регіоні.

«Жодна держава чи група інтересів більше не диктуватиме умови нашим країнам», — заявив тоді генерал Омар (Абдурахаман) Чіані, глава військового уряду Нігеру.

Полювання на ресурси

Замість політики, орієнтованої на Європу, Альянс держав Сахелю обрав зближення з Росією, Іраном і Туреччиною. Ще до цього нова модель співпраці з Москвою передбачала, що приватні військові компанії (ПВК) забезпечуватимуть збройний захист правлячих режимів в обмін на доступ до розробки родовищ корисних копалин.

В Африці Росію цікавили країни, багаті на нафту, золото, алмази, уран і марганець.

ПВК «Вагнер» діє в Африці з 2017 року. На піку своєї активності ця військова компанія налічувала від 15 до 25 тисяч озброєних бійців.

Водночас структури ПВК отримували державне фінансування від Російської Федерації. Після загибелі лідера «Вагнера» Євгена Пригожина функції найманського угруповання перейшли до «Африканського корпусу» («Africa Corps»), який перебуває під контролем Міністерства оборони Росії.

Тисячі колишніх бійців «Вагнера» залишилися в Центральній Африці, продовжуючи тероризувати місцеве населення, вчиняти вбивства та катування.

За словами Ліндсі Фрімен, директорки з питань технологій, права та політики Центру прав людини Школи права Каліфорнійського університету в Берклі, «Африканський корпус» відповідно до міжнародного права вважається органом російської держави. Відтак воєнні злочини, скоєні цією структурою, відповідно до принципів державної відповідальності можуть бути покладені на уряд Росії.

Юрій Олійник, співзасновник Центру африканських досліджень, стверджує, що Росія використовувала пропаганду для впливу на африканських лідерів, позиціюючи себе як альтернативу Заходу та для розвитку співпраці спираючись на антиколоніальну риторику. Водночас їй не вдалося встановити монопольне домінування.

«Навіть режими, які найбільше симпатизують Росії, демонструють своєрідну багатовекторну політику. Росія не може витіснити інших гравців із цих ринків, не кажучи вже про те, щоб економічно замінити західні країни», — зазначив Олійник.

Серед нових гравців на ринку Сахелю він називає Китай, Туреччину та Іран. Стратегія Китаю в регіоні насамперед ґрунтується на масштабних інвестиціях в інфраструктуру, промислове виробництво та видобуток ресурсів.

Туреччина, своєю чергою, робить ставку переважно на торгівлю, розвиток інфраструктури та експорт озброєнь. Зокрема, йдеться про безпілотники Bayraktar і військовий вишкіл.

Інтереси Ірану в Сахелі включають формування антизахідного політичного союзу та можливість обходити санкції.

Експорт нестабільності

25–26 квітня 2026 року пов’язані з «Аль-Каїдою» бойові угруповання та сепаратисти-туареги здійснили найбільший спільний наступ у Малі.

Під час атаки загинув міністр оборони країни, і «Африканський корпус» був змушений залишити важливу територію. Відео принизливого відступу російських сил завдали серйозного удару по репутації Москви та її амбіціях в Африці.

Експерти прогнозують, що безпекова криза в західній частині Сахелю вступила в нову загрозливу фазу.

Попри цілком зрозуміле прагнення до суверенітету, військові режими Сахелю, побоюючись втрати влади, не поспішають повертатися до цивільного правління та проводити вибори.

Міжетнічні конфлікти й надалі підживлюють нестабільність у регіоні, а боротьба з джихадистськими угрупованнями не дає помітних результатів.

Екстремістські організації, зокрема «Джамаат Наср аль-Іслам валь-Муслімін» (JNIM), «Ісламська держава у Великій Сахарі» (ISGS) та «Провінція Західної Африки Ісламської держави» (ISWAP), нарощують масштаби насильства в регіоні. Ці ж угруповання поширюють нестабільність і на інші частини Африканського континенту.

Висока народжуваність, безробіття та масова бідність ще більше погіршують ситуацію. Молодь у Сахелі має небагато перспектив — еміграція, участь у збройних формуваннях або залучення до кримінальної діяльності.

Аналітики застерігають, що в разі об’єднання радикальних ісламістських організацій вони можуть створити в Сахелі утворення на кшталт ІДІЛ, яке поширюватиметься далеко за межі національних кордонів.

Позбавлений довгострокової міжнародної підтримки, регіон повільно перетворюється на осередок нестабільності. Прогнози свідчать, що це може дестабілізувати навіть відносно стійкі держави Гвінейської затоки.

Сусідні країни — Кот-д’Івуар, Гана, Бенін, Нігерія та Камерун — уже стикаються на своїх північних кордонах з діяльністю екстремістських угруповань, які базуються в Сахелі.