Ребрендинг без результатів: російський «Африканський корпус» наслідує спадщину «Вагнера» в Сахелі

Джерело: Global Watch | 2026-01-20

Після фактичного розпуску групи «Вагнер» Москва об’єднала свої африканські операції в межах нової структури — «Африканського корпусу», який тепер відкрито пов’язують із Міністерством оборони РФ.

Цей крок є виваженою зміною в напрямку оформлення того, що раніше здійснювали через проксі-сили. Він свідчить про намір Росії зберегти вплив у стратегічно важливому регіоні. Вперше Москва відкрито визнала свою військову присутність у частині Сахелю, яка тривалий час залишалася неофіційною та такою, що заперечували.

Оголошення відбулося одночасно з відновленням угод про військову співпрацю з правлячими хунтами Малі, Буркіна-Фасо та Нігеру, які за останні кілька років видворили західні сили.

Російські посадовці представили цей перехід як крок до професіоналізації та стабілізації, тоді як державні медіа інтерпретували його як свідчення зростання на світовій арені ролі Росії.

Час обрали невипадково: сигнал адресували не лише африканським столицям, а й європейській та міжнародній аудиторії, яка стежить за глобальним впливом Росії.

Офіційні представники Міністерства оборони РФ описують «Африканський корпус» як модель формального військового партнерства, роблячи акцент на підготовці, підтримці озброєнням та співпраці в боротьбі з тероризмом. Це формулювання перегукується з обіцянками часів «Вагнера», але з однією ключовою різницею: Москва більше не робить вигляд, що йдеться про операцію приватних сил.

Як заявляв під час нещодавніх публічних виступів заступник міністра оборони РФ Юнус-Бек Євкуров, Росія нині розглядає ці партнерства як складову своєї довгострокової стратегічної присутності. Перехід від операцій найманців, які заперечували, до офіційної військової співпраці свідчить про суттєве посилення зобов’язань Росії в регіоні.

Втім, ситуація у сфері безпеки в Сахелі виглядає доволі невтішною.

Незважаючи на роки російської присутності, насильство з боку бойовиків остається проблемою у великих частинах Малі та Буркіна-Фасо, оскільки екстремістські угруповання розширюють діяльність, а кількість жертв серед цивільних залишається значною.

Викрадення людей, особливо в сільських районах, тривали й у 2025 році, підриваючи твердження про те, що поява нового партнера у сфері безпеки докорінно змінила ситуацію на місці. «Африканський корпус» успадковує ці виклики, а не розв’язує їх. Це свідчить про те, що для подолання глибинних проблем безпеки в регіоні одного ребрендингу недостатньо.

Для цих країн привабливість підходу Москви є очевидною. Росія пропонує співпрацю у сфері безпеки без вимог до державного управління, виборчих процесів або дотримання прав людини.

У моменти політичної вразливості такий вибір вигідний лідерам, які прагнуть консолідувати владу. Зокрема президент Малі Ассімі Гоїта неодноразово подавав партнерство з Росією як питання суверенітету та незалежності від зовнішнього впливу. Така риторика знаходить відгук усередині країни, навіть якщо безпекові результати залишаються неоднозначними.

Такий наратив дає цим країнам змогу виправдовувати свої партнерські відносини, водночас відводячи критику щодо погіршення ситуації.

Наслідки

Для Європи ігнорувати ці наслідки неможливо.

Нестабільність у Сахелі має прямий вплив на міграцію, ризики тероризму та ланцюги постачання енергетичних і мінеральних ресурсів. Орієнтація партнерств у сфері безпеки на збереження режимів замість інституційного розвитку з часом веде до більшої нестабільності.

Європейські посадовці останніми тижнями непублічно визнавали цю проблему, хоча дипломатична взаємодія з державами Сахелю залишається обмеженою. Зростання російського впливу означає для Європи не лише геополітичну втрату, а й потенційне джерело тривалої нестабільності на її периферії.

Важливо розуміти, що цей момент не означає відкриття Росією нового фронту проти Заходу в Африці. Ресурси Росії обмежені війною в Україні, а її амбіції мають вибірковий характер.

«Африканський корпус» орієнтований на використання прогалин для здобуття доступу та впливу без прагнення до домінування чи повної відповідальності за результати у сфері безпеки. Такий підхід робить цю модель життєздатною для Москви навіть тоді, коли результати не відповідають очікуванням. Стратегія Росії зосереджена на присутності та наполегливості, а не на системних змінах.

Зміна назви з «Вагнера» на «Африканський корпус» пов’язана з правом власності, а не з трансформацією. Росія відкрито бере на себе цю роль, роблячи ставку на довгострокову присутність.

Чи принесе ця ставка стабільність населенню Африки, залишається вкрай сумнівним з огляду на попередній досвід втручання Росії у справи регіону. Водночас очевидно інше: заголовки травня та червня минулого року відображають зміну в подачі, а не в результатах.

Проблеми Сахелю не почалися з «Вагнера» і не завершаться з «Африканським корпусом». Усвідомлення цього сценарію є ключовим для аудиторії, яка намагається зрозуміти черговий крок Росії, а також для тих, хто оцінює його наслідки далеко за межами Африки.