Агресивна політика Китаю на морі негативно впливає на відносини в регіоні

Джерело: Global Watch | 2026-04-30

Позиція Китаю на морському просторі Східної Азії стає дедалі більш цілеспрямованою, агресивною та стратегічно послідовною.

У Південно-Китайському морі протягом 2025 року активізувалася діяльність берегової охорони та озброєних суден у районах, які знаходяться під контролем Філіппін. У Тайванській протоці Пекін завершив рік, провівши найбільші на сьогоднішній день навчання, що нагадували блокаду.

Жоден із цих кроків, втім, не призвів до офіційного порушення регіонального порядку. Але разом вони ускладнюють його збереження.

Це має значення, оскільки через води, що з'єднують Південно-Китайське море, протоку Лусон і Тайванську протоку, проходить значна частина світової морської торгівлі та надважливих енергетичних потоків.

Порушення нормального стану речей не обов’язково має бути всеосяжним, аби завдати шкоди. Повторні випадки застосування шантажу, невизначеність щодо розвитку морської енергетики й поступова нормалізація діяльності китайських патрулів — все це підвищує геополітичні ризики для судноплавства, інвестицій та ланцюгів постачання.

У ході стратегічного діалогу, що відбувся в лютому 2026 року, Вашингтон і Маніла заявили, що підтримують «свободу судноплавства та польотів» і «безперешкодну законну торгівлю» — формулювання, яке підкреслює, наскільки важливими постають морські шляхи для економіки всього регіону.

Напруга на морі зростає

Найочевидніші зміни відбулися в Південно-Китайському морі. За даними «Ініціативи з морської прозорості в Азії» (AMTI), у 2025 році більш ніж удвічі зросла кількість днів перебування кораблів китайської берегової охорони біля рифу Скарборо, а кількість патрулів поблизу рифу Сабіна зросла майже втричі.

У заголовку опублікованому AMTI йдеться про те, що китайські патрулі тепер «надають пріоритет мілині Скарборо» — це влучна характеристика загальної тенденції, за якої Пекін зосереджує тиск у гарячих точках, пов’язаних із Філіппінами.

Скарборо та Сабіна — це не поодинокі випадки, що викликають роздратування. Вони є частиною ширшої суперечки щодо доступу, присутності та прецедентів, і ця тенденція повторюється у ході таємної кампанії Китаю з дестабілізації ситуації на Філіппінах, в якій висувається теза, що морські сутички використовуються для створення фактичної ситуації, яка підриває міжнародні норми.

Конкуренція за ресурси ще більше посилює цей тиск. AMTI також відстежує втручання Китаю в діяльність у нафтогазовій сфері у Південно-Східній Азії, зокрема поблизу місць реалізації малайзійських та в’єтнамських проектів.

Все це підтверджує тезу, яка вже простежується у тому, що відбувається: шантаж на морі. Подібне не лише питання прапорів і маршрутів патрулювання, а й того, хто може здійснювати розвідку, видобуток, а також забезпечувати комерційно вигідну діяльність у спірних водах.

У відповідь на це уряди країн регіону вирішили посилити координацію, а не вдаватися до необдуманих ескалаційних дій.

У січні 2026 року Японія й Філіппіни підписали нові угоди у сфері безпеки з метою поглиблення співпраці в галузі логістики та оборони, підкресливши спільну позицію, яка полягає в тому, що шантаж на морі та тиск терпіти просто неможливо.

Вашингтон підтримав ці зусилля шляхом проведення спільних навчань, співпраці в патрулюванні та операцій із забезпечення свободи судноплавства, спрямованих на збереження відкритих морських шляхів і дотримання міжнародних правових норм.

Стабільність під напругою

Ситуація в Тайванській протоці відображає ту саму логіку, але з вищим рівнем ризику. Агенція Reuters повідомила, що китайські навчання «Місія справедливості-2025», які відбулися наприкінці грудня, стали наймасштабнішими за всю історію: вони охопили кілька зон і були спрямовані на відпрацювання можливостей оточення Тайваню та здійснення на нього тиску.

Аналітики інституту Карнеґі стверджують, що в найближчому майбутньому застосування шантажу в «сірій зоні» є більш імовірним, ніж вторгнення. Це дозволяє зрозуміти, чому Пекін віддає перевагу поступовому посиленню тиску, який, втім, залишається трохи нижче порогу відвертої війни.

Мета — не лише військова сигналізація. Вона полягає ще й у тому, аби перевірити витривалість союзників у довгостроковій перспективі.

Саме тому реакція Вашингтона залишалась доволі рішучою, але виваженою. У його політиці, як і раніше, акцент робиться на стримуванні без офіційного порушення статусу-кво, хоча підтримка Тайбея та координація дій на морі з Японією, Австралією й Філіппінами набула більш широких масштабів.

На брифінгах Державного департаменту США наголошується на «мирі та стабільності в Тайванській протоці», тоді як регіональні партнери створюють нові оборонні зв’язки для надання підтримки торгівлі, суверенним правам і свободі судноплавства.

Цей регіон не перебуває на межі війни. Він вступає в період більш гострих і тривалих суперечок уздовж першого ланцюга островів.

Для Вашингтона та його партнерів завдання полягає не в тому, аби реагувати на кожен інцидент окремо, а в гарантуванні безпеки морських шляхів, ефективному стримуванні та створенні достатнього дипломатичного простору для запобігання будь-яким прорахункам.

Якщо зменшити взаємодію, регіон стане більш залежним від стриманості Пекіна. Якщо ж підтримати взаємодію, тоді збережеться більша ймовірність того, що один із найважливіших морських коридорів світу залишиться відкритим, передбачуваним і безпечним.