Невдачі Росії попереджають Китай щодо Тайваню

Джерело: Global Watch | 2026-01-15

Україна продовжує дивувати своєю стійкістю та винахідливістю, а цілий конфлікт став майстер-класом з небезпеки недооцінки рішучого супротивника.

Для Китаю, який спостерігає за подіями зі сторони, уроки, винесені з помилок Росії в Україні, неможливо ігнорувати. Хоча Пекін і надалі зосереджується на Тайвані, паралелі між невдалим вторгненням Москви та потенційними ризиками ескалації конфлікту з боку Китаю в Тайванській протоці є вражаючими.

Вторгнення Росії в Україну ґрунтувалося на низці хибних припущень, що її військова перевага гарантуватиме швидку перемогу, що опір України буде зламано, а Захід залишиться розділеним і нерішучим.

Натомість війна викрила обмеженість грубої сили перед лицем об'єднаного, надійно підтриманого і вкрай мотивованого захисника.

Для Китаю, який давно розглядає Тайвань як відокремлену провінцію, яку необхідно повернути, російський досвід є серйозним попередженням про можливі наслідки прорахунків.

Репетиція конфлікту

У той час як стратегія Росії базувалася на грубих запереченнях і внутрішній пропаганді, підхід Китаю до конфлікту в Україні був набагато витонченішим.

Пекін позиціонував себе як занепокоєного світового політика, застерігаючи від «неконтрольованої ескалації» та називаючи українські удари безрозсудними провокаціями. Така риторика дозволяє Китаю зберігати видимість нейтральності, водночас потайки просуваючи власні геополітичні цілі.

Представляючи конфлікт як небезпечну гру суперництва потужних держав, Пекін відволікає увагу від початкової агресії Росії і переносить увагу на роль Заходу у підтримці України.

Ця стратегія стосується не лише України. Це репетиція того, як Китай може сформулювати свої дії в потенційному конфлікті з Тайванем. У своїх заявах Пекін наголошує на стриманості та мирі, але нарощування військової потужності та дедалі більш агресивна позиція в Тайванській протоці свідчать про інше.

Паралелі з риторикою Росії перед вторгненням важко ігнорувати, і міжнародне співтовариство повинно звернути увагу на те, як Китай ретельно формує свою позицію, готуючись до майбутніх непередбачених обставин.

Якщо невдачі Росії в Україні чогось навчили світ, то тут йдеться про те, що менші країни, які мають сильну міжнародну підтримку та волю до боротьби, можуть протистояти навіть найпотужнішим супротивникам.

Тайвань, як і Україна, роками готувався до можливого вторгнення. Його військова стратегія побудована на асиметричній війні, використанні передових технологій, географічних переваг та високій мотивації населення, щоб протистояти чисельній перевазі Китаю.

Стратегічне значення Тайваню для світової економіки, надто як центру виробництва напівпровідників, гарантує, що будь-який конфлікт приверне швидку і значну міжнародну увагу.

Так само, як Захід об'єднався на захист України, вторгнення Китаю на Тайвань, імовірно, викликало б подібну реакцію, що мало б руйнівні наслідки для економіки Пекіна та його глобального авторитету.

Ціна війни

Війна Росії в Україні обійшлася їй в колосальні витрати, як економічні, так і стратегічні.

Санкції паралізували її економіку, її збройні сили зазнали катастрофічних втрат, а її репутація на світовій арені була підірвана. Для Китаю, який набагато більше інтегрований у світову економіку, ніж Росія, ставки будуть ще вищими.

Конфлікт навколо Тайваню порушив би світову торгівлю, відштовхнув би ключових партнерів і спричинив би економічні санкції такого масштабу, що це могло б похитнути внутрішню стабільність Китаю.

Керівництво Пекіна повинно ретельно зважити ризики, пов'язані з наслідуванням прикладу Москви. Світ вже побачив наслідки недооцінки рішучого захисника, а міжнародна спільнота продемонструвала, що не буде байдуже спостерігати за агресією. Для Китаю шлях уперед лежить не через ескалацію, а через діалог і дипломатію.

Оскільки Пекін зважує свої варіанти в Тайванській протоці, йому варто взяти до уваги уроки невдач Росії. Сучасне поле бою більше не визначається виключно військовою міццю — воно формується стійкістю, інноваціями та волею боротися за свободу. Тайвань, як і Україна, втілює ці якості, і будь-яка спроба підкорити його обернеться немислимими втратами.

Світ спостерігає, і меседж тут постає доволі чітким: агресія не залишиться без відповіді, а воля до опору завжди переважатиме силу тих, хто прагне домінувати.