Використання міграції як зброї: уряди маніпулюють потоками біженців як стратегічним важелем впливу

Джерело: Global Watch | 2025-09-10

В останні роки міграція все частіше використовується як інструмент державного управління. Уряди, які стикаються з політичними або економічними суперечками із сусідами, навмисно сприяють утворенню потоків біженців, перенаправляють або навіть самі створюють їх, щоб чинити тиск.

Цей феномен, який часто описують як використання міграції як зброї, не є новим, проте останні випадки демонструють, що він залишається потужною формою примусу в міжнародних відносинах.

Один із найпомітніших прикладів останніх років стався у 2023 році, коли Польща звинуватила Білорусь в організації масового перетину кордону Європейського Союзу мігрантами. Мінськ звинуватили в спрощенні пересування мігрантів із Близького Сходу та Африки й направленні їх до кордону Європейського Союзу (ЄС) у відповідь на західні санкції.

Це спричинило гуманітарну кризу в лісах уздовж кордону, де мігранти опинилися в пастці між прикордонниками. ЄС охарактеризував дії Білорусі як «гібридну війну», підкресливши, що міграційний тиск використовувався як важіль впливу на європейські уряди.

Політичні поступки

Подібна ситуація склалась у 2024 році, коли Марокко тимчасово послабило прикордонний контроль на кордоні з іспанським анклавом Сеута, що призвело до тисяч перетинів кордону за лічені дні.

Аналітики відзначили, що це було пов’язано з дипломатичною напруженістю у відносинах з Іспанією через її позицію щодо Західної Сахари. Раптовий приплив мігрантів вичерпав місцеві ресурси й змусив Мадрид провести термінові переговори з Рабатом, продемонструвавши, як міграційні хвилі можуть бути використані для отримання політичних поступок.

Туреччина також продовжує використовувати своє становище країни, що прийняла понад 3 мільйони сирійських біженців, як козир у переговорах. У 2024 році Анкара попередила європейські уряди, що без додаткової фінансової підтримки вона більше не зможе гарантувати стримування потоків біженців. Європейські чиновники розцінили це як чітке нагадування про здатність Туреччини «відкрити ворота», якщо політичні або економічні суперечки з Брюсселем загостряться.

Ці випадки показують, чому міграція є ефективним інструментом примусу: вона створює гуманітарні кризи, які безпосередньо впливають на внутрішню політику країн призначення.

Зображення зневірених біженців і переповнених прикордонних пунктів підживлюють поляризовані дебати, послаблюють уряди та змушують до швидких реакцій. Водночас така практика породжує етичні дилеми. Самі мігранти часто стають заручниками геополітичних суперечок, опиняючись між державами, які використовують переміщення людей як зброю.

Використання міграції як зброї, імовірно, буде продовжуватись у міру зростання глобального переміщення населення, спричиненого війнами, репресіями та зміною клімату.

Хоча міжнародне право підтверджує права біженців, механізми їх забезпечення залишаються слабкими, що дозволяє державам експлуатувати міграційний тиск, майже не несучи за це відповідальності.

Для Європи та інших регіонів ця тенденція підкреслює необхідність розробки скоординованих стратегій, спрямованих як на гуманітарний захист, так і на протидію політичним маніпуляціям.