Від гласності до мовчанки: як Кремль відновив контроль над російськими засобами інформації

Авторка: Ольга Чепіль | 2025-07-02

У моменти відкритості правда змінювала народи. В останні роки існування Радянського Союзу хвиля безцензурних репортажів дозволила громадськості по-новому подивитися на свою країну і допомогла повалити режим.

Сьогодні ця ж таки сила правди кидає виклик Росії Володимира Путіна, де держава докладає всіх зусиль, аби контролювати те, що бачить і чує громадськість.

Систематична дезінформація

Навіть після розпаду Радянського Союзу тактика дезінформації збереглася. Радянські методи продовжували застосовувати і в 1990-х роках, як у Росії, так і за її межами, сказала Тетяна Янкелевич, колишній директор Сахарівської програми з прав людини в Гарвардському університеті.

Її вітчим, Андрій Сахаров, фізик, дисидент і лауреат Нобелівської премії миру, засуджував радянське поневолення, війну в Афганістані та саму тоталітарну систему.

Кампанія проти Сахарова є яскравим прикладом радянської дезінформації. У 1980-х роках спецслужби працювали з лояльними журналістами над створенням фальшивих відео та документів, спрямованих на його дискредитацію за кордоном.

«Кореспонденція, відео та листи були сфальсифіковані. Усе було відредаговано, різним чином вирвано з контексту і продано західній пресі, але не для отримання грошей, а для того, щоб послабити зусилля на захист Сахарова», — сказала Янкелевич в інтерв'ю Global Watch.

У Горькому, нині Нижньому Новгороді, де Сахаров перебував на засланні, лікарі таємно знімали його на відео і передавали ці кадри до КДБ.

«Це була не просто пропаганда, — це була системна підміна реальності», — підкреслила Янкелевич.

Ці зусилля були спрямовані на те, аби ізолювати Сахарова і змусити замовкнути ліберальний правозахисний рух. Пізніше подібна тактика стала частиною пострадянської пропагандистської стратегії.

«Дезінформація була надзвичайно масштабною. Важко уявити більш наочну демонстрацію потужності радянської пропагандистської машини», — зазначила Янкелевич.

Правда як каталізатор

До кінця 1980-х років радянські ЗМІ подавали лише офіційну лінію. Газети, телебачення і радіо повторювали, як ехо, голос держави, не залишаючи місця для інакомислення.

«До перебудови в Радянському Союзі було два телеканали. Вони транслювали програми, від яких можна було заснути, такі, як «Сільська година» і «Служу Радянському Союзу», — розповів Global Watch Ігор Ейдман, російський соціолог та журналіст, який був затаврований як «іноземний агент» і зараз живе у Берліні.

Ця задушлива ситуація почала змінюватися з приходом гласності, або відкритості — політиці, запровадженій за часів Михайла Горбачова, яка послабила цензуру і стимулювала прозорість. Телевізійна програма «Взгляд» (Погляд) відійшла від радянського стилю мовлення із створенням нового доволі стрімкого формату. Журнал «Огонек», колись консервативний ілюстрований тижневик, почав публікувати сміливі політичні коментарі та журналістські розслідування.

«Коли почалася перебудова, цензура послабилася, а потім і зовсім зникла. Це відкрило двері і дало карт-бланш гострим, жвавим програмам», — сказав Ейдман.

Вперше радянські громадяни познайомилися з альтернативними поглядами та іншою версією історії своєї країни.

Західні ЗМІ, зокрема CNN, відіграли ключову роль у висвітленні спроби державного перевороту в Москві в серпні 1991 року. Кадри Бориса Єльцина, який стоїть на танку біля російського Білого дому, облетіли цілий світ, ознаменувавши поворотний момент: вперше за багато десятиліть Кремль більше не контролював висвітлення подій.

«Почала формуватися незалежна, або відносно незалежна російська журналістика, у тому числі й тележурналістика», — згадує Ейдман.

Але правда мала свою ціну. Крах старої системи приніс економічний хаос, ідеологічний вакуум і дедалі більшу нерівність. На зміну комуністичній еліті прийшов клас олігархів.

«Поява олігархів стала наслідком шокової терапії. Цей «хижацький капіталізм» породив соціальний дарвінізм і бідність», — сказав в інтерв'ю Global Watch Ґреґор Разумовський, австрійський політолог, який вивчає російсько-українські відносини вже понад три десятиліття.

Все це зруйнувало економічні орієнтири радянських часів і створило нову сувору реальність. Поширена бідність і безробіття контрастували з раптовим багатством нової еліти, зазначив Розумовський.

«Крах ваучерної системи дозволив вузькій еліті монополізувати державну власність», — сказав він, маючи на увазі розкритиковану приватизацію радянських економічних активів.

Громадяни, які або були погано поінформовані, або потребували грошей, продавали свої акції радянських підприємств за безцінь олігархам-початківцям.

Приватизація «створила мільйонерів і мільярдерів, які часто не мали ані досвіду, ані наміру розвивати бізнес, який вони отримали», — додав Разумовський.

Від свободи до монополії

Після 1991 року телебачення стало полем битви. Свобода слова з'явилася, але лише на короткий час. Олігархи скуповували канали, щоб отримати вплив. Канал НТВ під керівництвом медіа-магната Володимира Гусинського зберігав незалежну редакційну політику. Канал ОРТ, пов'язаний з бізнесменом і політичним інсайдером Борисом Березовським, балансував на межі між журналістикою і державними інтересами.

«У 1990-х роках було більше свободи, але ЗМІ не були повністю вільними, вони служили своїм господарям», — нагадав Ейдман.

Поворотний момент настав під час першої чеченської війни (1994-96), коли росіяни побачили кадри зруйнованих міст, загиблих солдатів і матерів, які протестували. Навіть державні канали виступили тоді з гострою критикою уряду.

«Держава тоді не контролювала телебачення. Канал НТВ і незалежні журналісти жорстко критикували війну», — сказав Ейдман.

Але вікно швидко зачинилося. На початку другої чеченської війни в 1999 році журналістів до фронту майже не допускали.

«Відбулось приборкання ЗМІ, особливо активне після того, як Путін прийшов до влади і швидко знищив НТВ», — нагадав Ейдман.

Коли Путін прийшов до влади у 2000 році, почався відкат свободи преси.

«Після 2000-х років держава монополізувала телебачення в Росії. Вона зруйнувала НТВ, витіснила Гусинського і Березовського. Залишився лише один господар — Кремль», — сказав Ейдман.

Відтоді, за його словами, свобода висловлення поглядів майже зникла. Відродилоcя придушення радянського зразку — закони, спрямовані проти «іноземних агентів», кримінальне переслідування і цензура.

«Залишилися лише ті, хто служить Путіну. Всі інші або виїхали з країни, або тримають рот на замку», — додав Ейдман.

Цього разу Кремль має більше інструментів: цифрове спостереження, інтернет-цензуру, заборону незалежних ЗМІ та контроль над соціальними платформами.

Янкелевич визначила дії уряду, особливо в Україні, як злочин.

«Люди, які до цього причетні, втратили людський образ, але я не хочу нікого демонізувати. Коли ми демонізуємо кого-небудь, ми ніби виправдовуємо їхні дії. Але я не хочу виправдовувати їхні дії — це злочинці», —- сказала вона.