Справа про екстрадицію висвітлює тривалу гуманітарну та міграційну кризу Венесуели

Джон Фернандо Муньйос | 2026-07-03

2 червня Іспанія підтвердила, що розглядає запит Аргентини про екстрадицію колишнього офіцера Національної гвардії Венесуели, який проживає на іспанській території та звинувачується у скоєнні вбивства як злочину проти людяності під час урядових репресій проти демонстрантів у Венесуелі у 2014 році.

Цей чоловік — Ефраїн Енріке Верду Торреєс, колишній офіцер Національної боліварської гвардії — мілітаризованої поліцейської структури, яка несе відповідальність за масові порушення прав людини.

У разі екстрадиції він стане першою особою у цій справі, яка особисто постане перед аргентинським судом.

«Жертви у Венесуелі не дочекалися справедливості у своїй країні, і запит Аргентини про екстрадицію нагадує, що правосуддя не знає кордонів», — заявила Мішель Реєс Мілк, старша радниця з питань міжнародного правосуддя в організації Human Rights Watch, у заяві, опублікованій 2 червня.

Днем раніше організація Amnesty International висловила свою думку на власній сторінці.

«Злочини проти людяності, подібні до тих, що були скоєні у Венесуелі, мають сколихнути совість усієї міжнародної спільноти та спонукати до реальних дій, спрямованих на захист жертв від минулих і майбутніх порушень прав людини та злочинів, передбачених міжнародним правом», — заявила директор Amnesty International у справах країн Америки Ана Пікер у заяві, опублікованій 1 червня.

Справа про екстрадицію є незначним судовим провадженням порівняно з масштабами ширшої катастрофи, яку переживає Венесуела.

Але ця справа демонструє дещо більше: майже через дванадцять років після протестів 2014 року та через п’ять місяців після усунення Ніколаса Мадуро від влади американськими військовими і його доправлення до Нью-Йорка для розгляду обвинувачень у наркоторгівлі справедливість для жертв у Венесуелі й надалі залишається повільною, фрагментарною та залежною від готовності інших держав діяти там, де бездіють венесуельські інституції.

Три кризи, що відбуваються одночасно

У Венесуелі сім мільйонів людей потребують гуманітарної допомоги, і багато хто з них не має доступу до базової медичної допомоги та повноцінного харчування.

Європейська комісія, яка з 2016 року виділила понад 572 млн євро (660 млн доларів) на гуманітарну допомогу, характеризує 2026 рік як «перехідний етап», що є «нестабільним і позначеним невизначеністю», коли інфляція підриває купівельну спроможність, проблема продовольчої безпеки залишається гострою, а психологічні та психосоціальні проблеми серед населення поглиблюються.

У 2025 році було отримано лишень 17 відсотків із понад 600 мільйонів доларів, необхідних для реалізації Плану гуманітарної допомоги Венесуелі.

Представники ООН попередили, що без збільшення фінансування гуманітарні організації будуть змушені скоротити обсяги допомоги саме в той час, коли потреба в ній особливо зростає.

На 2026 рік цифри не кращі: Управлінню Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) необхідно 328,2 млн доларів для підтримки венесуельців як усередині країни, так і по всьому регіону, але станом на кінець березня ця потреба була профінансована лише на 12%.

Відтік населення та питання повернення

З 2014 року країну покинули майже 8 мільйонів венесуельців, з яких приблизно 6,9 мільйона переїхали до інших країн Латинської Америки та Карибського басейну.

Це найбільша міграційна криза в історії регіону та одна з найбільших у світі, яка змінила ринки праці, системи освіти та життя місцевих громад — від Боготи до Ліми та Сантьяго.

Політичний перелом після усунення Мадуро не зупинив цей відтік населення, але змінив характер дискусії навколо нього.

Опитування УВКБ ООН, проведене у січні–березні 2026 року серед 1288 венесуельців у шести країнах, показало, що третина венесуельців, які проживають за кордоном, розглянула б можливість повернення додому в разі поліпшення ситуації в країні.

Однак майже 60 відсотків респондентів назвали перешкодою нестачу достовірної інформації про те, чого очікувати після повернення, а також невизначеність щодо того, як повернення може вплинути на їхній правовий статус у країнах перебування.

Розрив між бажанням повернутися та реальною можливістю це зробити залишається значним, оскільки у Венесуелі поки що немає достатньої кількості робочих місць, щоб прийняти масштабну хвилю репатріації.

Водночас базові послуги залишаються нестабільними, а політичний перехідний процес, у межах якого після усунення Мадуро обов’язки президента виконує Дельсі Родрігес, супроводжується певними сигналами відкритості, але поки не привів до формування стабільного та демократично обраного уряду, на появу якого, за словами більшості емігрантів, вони чекають перед поверненням додому.

31 січня Родрігес оголосила про підготовку законопроєкту про амністію, заявивши: «Ми вирішили просувати ухвалення закону про загальну амністію, який охоплюватиме весь період політичного насильства з 1999 року до сьогоднішнього дня».

Станом на березень було підтверджено звільнення 621 політичного в’язня. Однак, за підрахунками правозахисної організації Foro Penal, понад 500 осіб досі залишаються під вартою.

Санкції послаблюють, але повільно

Вашингтон поетапно вживає заходів для послаблення економічного тиску, який чинився на Венесуелу протягом більше ніж десяти років.

2 квітня Міністерство фінансів США скасувало санкції щодо самої Родрігес. Міжнародні медіа розцінили цей крок як чергове свідчення визнання Сполученими Штатами її легітимним керівником країни.

У період з березня по травень Управління з контролю за іноземними активами видало низку загальних ліцензій, що відкрили можливості для інвестицій у гірничодобувну та енергетичну галузі Венесуели, а нещодавно також дозволили вести переговори щодо можливої реструктуризації боргу тієї країни.

Родрігес публічно критикувала такий підхід, закликаючи до створення «Венесуели без санкцій» та наголошуючи, що обмежене послаблення санкційного режиму поки не є достатнім для стабілізації економіки країни, яка зазнала серйозних потрясінь.

Тим часом незалежні економісти зазначають, що навіть попри нещодавнє потепління відносин, структурні збитки, завдані нафтовій галузі, банківській системі та державним інституціям Венесуели протягом двох десятиліть, не вдасться компенсувати за допомогою кількох ліцензій, виданих Міністерством фінансів США.

Регіон, що перебуває під тиском

Для урядів країн, які прийняли мільйони венесуельців, політичні зміни в Каракасі не полегшили щоденних труднощів. У Чилі, Колумбії та Перу міграція стала актуальною темою передвиборчих кампаній.

Колумбію та Бразилію, які прийняли одні з найбільших венесуельських громад у регіоні, неодноразово наводили як приклад відносно прогресивної міграційної політики.

В обох країнах більшість венесуельців змогли отримати той чи інший правовий статус. Однак значна частина цих статусів залишається тимчасовою і не гарантує ефективного довгострокового захисту.

Справа про екстрадицію, яку цього тижня розглядають суди Іспанії та Аргентини, не розв’яже жодної з цих проблем. Але для родин людей, загиблих у 2014 році, для понад 30 тисяч осіб, затриманих із 2021 року, і для восьми мільйонів тих, хто залишив країну, сам факт того, що колишній венесуельський офіцер може незабаром постати перед судом у Буенос-Айресі, має важливе значення: він дає надію на те, що хтось, десь, зрештою буде змушений відповісти за скоєне.