Війна через посередників: як приватні військові компанії діють замість держав

Автор: Ольга Гембік | 2026-06-11

У міру того як розгорталося збройне повстання, люди з жахом спостерігали за цим у прямому ефірі. Ця подія стала головною новиною у ЗМІ по всьому світу.

24 червня 2023 року колона найманців з приватної військової компанії «Вагнер», очолювана Євгеном Пригожиним, вирушила з так званої зони спеціальної військової операції у «Марш справедливості» до Москви.

Як стверджується, приводом для маршу став удар російської армії по базовому табору бойовиків.

Кілька тисяч озброєних людей захопили Ростов, просунулися через Воронеж і по дорозі збили сім російських літаків, убивши їхні екіпажі.

Озброєні повстанці не дісталися Москви, зупинившись за 400 кілометрів від неї. Того ж вечора, після переговорів із Кремлем, Пригожин відмовився від заколоту, імовірно, через те, що не отримав військової підтримки від російських військовослужбовців.

Через два місяці він загинув у авіакатастрофі разом з іншим ідеологом «Вагнера» Дмитром Уткіним, після чого ця незалежна приватна воєнізована структура припинила своє існування.

Заради прибутку

Історія групи «Вагнер» — це останній приклад того, як приватна військова компанія виходить з-під контролю, ставши важливим інструментом гібридних конфліктів. Але це, очевидно, не єдиний випадок. У ситуації, коли світовий порядок порушений новими військовими протистояннями та територіальними претензіями, приватні військові компанії перетворилися на силу, здатну впливати на долю держав.

Вони контролюють ресурси та ведуть воєнні дії в тих регіонах, де державні збройні сили або не в змозі впоратися з ситуацією, або просто не бажають втручатися.

За даними Женевського центру з питань управління сектором безпеки, приватні військові компанії — це комерційні структури з відповідною корпоративною організацією.

Їхня діяльність є досить різноманітною: вони надають оперативну та логістичну підтримку, супроводжують вантажі, а також допомагають із постачанням провізії та доставкою. Однак вони здобули лиху славу завдяки послугам, які надають зі зброєю в руках, беручи участь у війнах та військових конфліктах, зокрема через діяльність у сфері стратегічного планування та розвідки.

Сучасна приватна військова індустрія зародилася у Великій Британії в 1960-х роках. Її заснували колишні командири підрозділів спеціального призначення британського війська, які навчали іноземні збройні сили військовій справі в країнах Перської затоки.

Літаки на озброєнні

Протягом останніх 15 років Росія використовує приватні військові компанії, головним чином для просування своїх інтересів за кордоном.

Саме у такий спосіб Росія здійснює вплив на інші країни: вона розширює своє політичне та економічне охоплення, отримує доступ до ресурсів і водночас уникає відповідальності у вигляді міжнародних санкцій.

Російські приватні військові компанії значно поширилися в Україні у 2014 році, але їх також було виявлено на Близькому Сході, в Африці та ба навіть у Латинській Америці. Москва використовує дезінформацію та пропаганду, аби заперечувати свою діяльність на чужій території. Російські приватні військові компанії проводять підготовку іноземних солдатів та постачають зброю країнам і угрупованням, що перебувають під міжнародними санкціями. Вони також співпрацюють із місцевими урядовими силами та бойовиками.

«Я б не назвав російські формування приватними військовими компаніями. Де ви бачили, щоб можна було купити бронетранспортер чи літак? Однак ці приватні компанії їх мають», — зазначив Михайло Жирохов, військовий експерт та історик, який досліджує локальні конфлікти.

Жирохов зазначив, що чимало російських приватних військових компаній було створено саме для війни з Україною.

Вони виконували всю чорну роботу в рамках кампанії з мобілізації ув'язнених на війну. І якщо ці ув'язнені не підкоряються, їх жорстоко карають.

«Збиття літака Іл-76 над Луганськом у 2014 році також було справою рук бійців «Вагнера», — сказав Жирохов, маючи на увазі той випадок, коли росіяни збили український вантажний літак, в результаті чого 49 десантників і пілоти загинули на місці».

У 2023 році Верховна Рада України визнала «Вагнер» міжнародною злочинною організацією. Вона засудила цю компанію за скоєння жорстоких вбивств на території України, порушення прав людини та здійснення незаконної діяльності у сфері видобутку природних ресурсів у Малі, Центральноафриканській Республіці, Лівії та Сирії.

Власне Кримінальний кодекс Росії забороняє діяльність російських приватних військових компаній.

Тим часом російські приватні військові компанії таємно діють у десятках країн. Щоб уникнути викриття, Росія намагатиметься не втручатися відкрито.

Китай також обрав подібну тактику. Десятки китайських приватних військових компаній у близько 40 країнах відстоюють міжнародні інтереси Китаю, тоді як Пекін дотримується «давньої політики невтручання».

«Брудна робота»

Бійці приватних військових компаній найчастіше діють у регіонах конфліктів, де відсутнє законодавство, що регулює їхню діяльність.

«Передача права на застосування збройної сили від держави приватним військовим компаніям створює правову неоднозначність, оскільки незрозуміло, під чию юрисдикцію вони підпадають і «як застосовувати норми міжнародного гуманітарного права до їхніх бійців», — зазначив Жирохов.

За певну плату ці угруповання готові виконувати брудну роботу, яку не можуть виконувати офіційні збройні сили тієх чи іншої країни, зокрема через те, що це заборонено міжнародним правом.

Журналісти та міжнародні активісти намагаються привернути увагу до цієї проблеми.

Завдяки цим зусиллям багато приватних військових компаній почали дбати про свій імідж і застосовують насильство не так відверто. Однак, як зазначає Женевський центр з питань управління сектором безпеки, ця тенденція не є загальною.

Використання приватних військових компаній приховує ще один етичний конфлікт. До їхніх лав часто приєднуються ветерани, які пройшли через війну і не змогли знайти своє місце у цивільному житті.

«Замість того, щоб проходити тривалу реабілітацію, цих бійців виштовхують із суспільства. Їм важко адаптуватися до звичайного життя через ПТСР та психологічні травми. Держава не несе за них жодної моральної чи матеріальної відповідальності», — сказав Жирохов.

Уряди не зобов'язані надавати бійцям приватних військових компаній пенсійне забезпечення, а також оплачувати медичні послуги чи проживання. Ці пільги зазвичай передбачені в контракті, який військовослужбовець укладає з регулярними військами.

Якщо хтось із цих бійців загине, уряд не несе жодних фінансових зобов’язань перед його родичами.

«Як би цинічно це не лунало, але коли держави залучають приватні військові компанії, це вигідно з економічної точки зору. Федеральний бюджет від цього нічого не втрачає», — сказав Жирохов.

Оскільки приватні військові компанії є привабливим інструментом зовнішньої політики, вони можуть послабити армії держав, залучаючи професіоналів до більш прибуткової ніші.

У слабких державах це може призвести до приватизації сфери безпеки.

Наприклад, хоча приватні військові компанії в Росії заборонені, місцеві еліти зараз активно їх створюють.

Таким чином вони зміцнюють свої позиції на випадок майбутніх внутрішніх конфліктів. Це може означати, що масштабний перерозподіл ресурсів у Росії може відбутися у насильницькій формі та мати непередбачуваний характер.