Від України до Ормузької протоки: як війна та кліматичні зміни загрожують глобальній продовольчій безпеці

Автор: Мурад Рахімов | 2026-06-07

Війна та кліматичні зміни стрімко викривають слабкі місця глобального ланцюга постачання продовольства та підвищують ризик масового голоду в найближчому майбутньому.

Нинішня війна на Близькому Сході породила цілу низку нових ризиків, порушивши постачання нафти та добрив через Ормузьку протоку — ключову артерію світового продовольчого забезпечення.

За даними Світового банку, до кінця березня індекс цін на зерно зріс на 7% порівняно з груднем: ціни на пшеницю зросли на 13%, на кукурудзу — на 4%, а на рис — на 5%. Наразі ціни на кукурудзу та пшеницю відповідно на 20% та 7% вищі, ніж у січні 2020 року.

Згідно з прогнозами Всесвітньої продовольчої програми ООН, конфлікт в Ірані може призвести до того, що до середини 2026 року ще 45 мільйонів людей опиняться на межі голоду.

Від України до Ормузької протоки

До початку повномасштабного російського вторгнення, на Україну припадало приблизно 10% світового експорту пшениці, 15% експорту кукурудзи та понад 45% експорту соняшникової олії. За оцінками міжнародних організацій, українське сільське господарство забезпечувало продовольством близько 400 мільйонів людей у всьому світі.

Вікторія Павловська та її чоловік раніше обробляли близько 3000 гектарів землі в Харківській області. З огляду на стабільні врожаї родина планувала розширити бізнес і відкрити власний переробний завод.

Ці плани провалилися після російського вторгнення в лютому 2022 року.

Частина Харківської області опинилася під російською окупацією, а сільськогосподарські угіддя родини перетворилися на зону бойових дій. Павловська розповіла, що російські війська знищили їхню сільськогосподарську техніку, склади, запаси насіння та добрив. Хоча подружжя повернулося на ферму після того, як у вересні 2022 року українські війська звільнили більшу частину Харківської області, їм не вдалося відновити виробництво.

«Збитки склали близько 5 мільйонів доларів. Нам так і не вдалося відновити господарство. Зрештою, ми збанкрутували», — сказала Вікторія.

Як наслідок, наприкінці минулого року родині не залишилося іншого вибору, як продати землю та виїхати за кордон.

Їхня історія — лише один із багатьох прикладів того, як війна завдала серйозного удару по аграрному сектору України, надто в прифронтових та окупованих регіонах.

Павло Коваль, експерт з питань аграрної політики та генеральний директор Української аграрної конфедерації, зазначає, що блокада українських чорноморських портів у 2022 році стала чітким сигналом для світових ринків про вразливість сучасної системи постачання продовольства.

Одночасне стрімке зростання цін на зерно, енергоносії, добрива та транспортні послуги негайно позначилося на країнах Європи, Близького Сходу, Африки та Азії.

Важко переоцінити масштабний вплив війни на українське сільське господарство. За різними оцінками, близько 5 мільйонів гектарів сільськогосподарських угідь стали недоступними через окупацію, міни та бойові дії.

Серйозних збитків зазнала й сільськогосподарська інфраструктура: зернові елеватори, склади, експортні термінали та транспортні вузли були пошкоджені або зруйновані.

За міжнародними оцінками, загальні прямі та непрямі збитки українського сільського господарства вже наближаються до 70 мільярдів доларів.

Продовольча безпека

«Головний урок війни в Україні полягає в тому, що продовольчу безпеку більше не можна розглядати окремо від загальних питань безпеки. Сьогодні продовольча безпека визначається не лише врожаєм, а й здатністю виробляти продукцію, зберігати її, доставляти споживачам та забезпечувати стійкість усього ланцюга постачання», — зазначив Павло Коваль.

У XXI столітті продовольство стає не просто економічним товаром, а стратегічним чинником міжнародної стабільності.

Понад 87 мільйонів людей у Східній та Південній Африці вже страждають від голоду, а до середини 2026 року гостра продовольча нестабільність, за прогнозами, торкнеться 52 мільйонів людей у Західній та Центральній Африці. Опріч того, конфлікт на Близькому Сході може одночасно поставити на межу голоду ще 45 мільйонів людей.

За словами політолога Алішера Ільхамова, директора лондонського центру «Central Asia Due Diligence», блокада Іраном Ормузької протоки різко скоротила експорт добрив на світовий ринок. Водночас стрімке зростання цін на нафту та газ призвело до підвищення виробничих витрат у всій світовій економіці, що спричинило різке подорожчання продуктів харчування.

«Хронічний характер цієї кризи свідчить про разючу й стійку нерівність між економічно розвиненими країнами та країнами Глобального Півдня», — зазначив Ільхамов.

Коваль наголошує, що ці кризові явища, які переплітаються між собою, доводять міжнародній спільноті, що продовольча безпека починається далеко за межами сільськогосподарських угідь. Її основа сьогодні полягає у чіткій транспортній логістиці, надійній критичній інфраструктурі та готовності держав підтримувати міжнародне співробітництво навіть під час глибоких системних криз.

«Саме тому відновлення українського сільського господарства має значення не лише для України чи Європи, — підсумовує Коваль. — Це є важливою складовою зміцнення глобальної продовольчої безпеки в цілому».

Зміна клімату

Хоча конфлікти є джерелом короткострокових потрясінь у системі, саме зміна клімату залишається головним довгостроковим чинником гострого дефіциту продовольства.

У звіті Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО) «Стан глобального клімату у 2025 році» зазначається, що Земля переживає фазу прискореного потепління, що становить загрозу для екосистем, продовольчої безпеки та глобальної економічної стабільності.

Період 2015–2025 років став найтеплішим з моменту початку ведення спостережень у 1980 році: океани стрімко нагрівалися, а погодні явища ставали дедалі екстремальнішими.

У звіті ВМО пояснюється, що через стабільні рівні двоокису вуглецю в атмосфері та теплову інерцію океанів багато кліматичних змін, що вже відбулися, таких як підвищення рівня води у морях та танення льодовиків, вважаються незворотними в масштабах людського життя.

«2024 рік став найтеплішим за всю історію спостережень: середня глобальна температура перевищила доіндустріальний середній показник (1850–1900 рр.) приблизно на 1,55 градуса Цельсія», — зазначив Вадим Соколов, віцепрезидент Міжнародної комісії з іригації та меліорації.