Україна використовує аерокосмічний потенціал для розвитку оборонних технологій

Джерело: Global Watch | 2026-06-04

Стрімкий розвиток оборонних технологій в Україні не виник за одну ніч. Він спирається на промислову базу, яка формувала світову авіацію, космічні системи та стратегічні озброєння задовго до повномасштабного вторгнення Росії.

Сьогодні ця спадщина отримала нове призначення. Країна, яка свого часу побудувала найбільший у світі вантажний літак і забезпечувала експертизу для радянських ракетних програм, використовує свій інженерний потенціал, програмне забезпечення та потреби фронту для створення більш швидкої моделі воєнного виробництва.

Саме тому інноваційний розвиток України має значення далеко за межами поля бою. Він демонструє, як держава, що перебуває під постійними нападами, може перетворювати успадкований промисловий потенціал на практичні військові спроможності, співпрацюючи із західними партнерами, але не покладаючись виключно на зовнішню підтримку.

Промисловий фундамент зберігається

Аерокосмічна спадщина України залишається центральною частиною цієї історії.

Підприємство «Антонов», що базується у Києві, розробило та виготовило одні з наймасштабніших транспортних літаків радянської та пострадянської доби, зокрема Ан-124 «Руслан» і єдиний у своєму роді Ан-225 «Мрія».

Ан-124 продемонстрував можливості України у сфері важкої транспортної авіації. Ан-225 став національним символом до того, як був знищений в аеропорту Гостомель у 2022 році.

Ця втрата була значною, але не знищила галузь. У 2025 році підприємство «Антонов» завершило масштабну модернізацію літака Ан-124-100 «Руслан» і перегнало його до Німеччини після заміни ключових російських компонентів на українські та західні аналоги.

Цей проєкт продемонстрував, що Україна намагається зберегти свої передові аерокосмічні спроможності, водночас відмовляючись від російських ланцюгів постачання.

Ця залежність має давню історію. У радянський період такі підприємства, як «Південмаш» (колишній «Южмаш»), були частиною ракетно-космічного комплексу, який виробляв або підтримував стратегічні системи, зокрема сімейство ракет Р-36, відоме в НАТО під позначенням SS-18.

Організація Nuclear Threat Initiative зазначає, що після здобуття незалежності Україна зберігала потенціал для виробництва балістичних ракет, навіть попри відмову від радянської ядерної зброї.

Втім, цю історію не варто розглядати як відновлення радянських структур. Набагато важливішими є організаційні зміни.

Україна перетворює успадкований інженерний потенціал на сучасну оборонно-технологічну систему, яка поєднує стартапи, військових, закупівельні структури та іноземних партнерів значно тісніше, ніж це зазвичай дозволяють традиційні механізми мирного часу.

Безпілотники змінюють оборону

Найяскравішим прикладом цього стали безпілотники.

Україна вступила у війну з відносно невеликим сектором безпілотних систем. Сьогодні у країні працюють сотні виробників, а закупівельна модель побудована навколо швидких випробувань, зворотного зв'язку та оперативного вдосконалення продукції.

У квітні 2026 року Валерія Іонан з американського аналітичного центру Atlantic Council зазначила, що кількість виробників безпілотників в Україні зросла з «семи до повномасштабного вторгнення до понад п'ятисот сьогодні».

Масштаби вже давно перестали бути незначними. Агенція Reuters повідомляла, що Україна планувала придбати близько 4,5 мільйона FPV-дронів у 2025 році після закупівлі понад 1,5 мільйона у 2024 році.

Міністерство оборони України повідомило, що 96% продукції, закупленої у 2024 році, було поставлено українськими виробниками та постачальниками, що відображає як зміцнення національного оборонно-промислового комплексу, так і прагнення зменшити зовнішню залежність.

Це не означає, що Україна стала повністю самодостатньою. Вона й надалі залежить від зовнішнього фінансування, імпортних компонентів, підтримки протиповітряної оборони та довгострокової допомоги з боку США та європейських партнерів.

Ця підтримка залишається важливою, однак більш стійким досягненням є розвиток власних спроможностей. Західна допомога є найбільш ефективною тоді, коли вона посилює українське виробництво, а не замінює його.

Бойові дії прискорили ці зміни. Біля лінії фронту проходять випробування FPV-дрони, морські безпілотники, оптоволоконні моделі, стійкі до засобів радіоелектронної боротьби, безпілотні наземні платформи та системи наведення зі штучним інтелектом.

Цифрові платформи скорочують час між отриманням розвідувальної інформації, визначенням цілей і ухваленням рішень про завдання ударів, випереджаючи темпи традиційних закупівельних процесів.

У 2025 році американський аналітичний центр RAND Corporation дійшов висновку, що «адаптивність та інноваційний характер» української політики у сфері оборонних технологій допомогли частково компенсувати кількісну перевагу Росії.

Це не означає, що самі лише технології здатні визначити результат війни. Росія також адаптується, має більші ресурси та може завдавати значних втрат.

Однак здатність України скорочувати цикли розробки створила асиметричну перевагу, яку нині вивчають військові багатьох країн.

Ключову роль у цій моделі відіграє український оборонно-технологічний кластер Brave1. Він забезпечує взаємодію між підприємцями, військовими замовниками та державною підтримкою.

Європейська комісія повідомила, що ініціатива BraveTech EU, створена спільно з Brave1, покликана прискорити розробку рішень для нагальних оперативних потреб, які виникають у ході бойових дій в Україні.

Такий підхід дає Європі та партнерам по НАТО практичне уявлення про майбутнє оборонного виробництва.

Досвід України свідчить про важливий стратегічний урок. Промисловий досвід і накопичені знання мають цінність лише тоді, коли їх вдається трансформувати у практичні можливості в кризових умовах.

Літаки «Антонов», досвід «Південмашу» у ракетній сфері та довоєнний технологічний сектор заклали основу для розвитку сучасних українських оборонних спроможностей. Війна прискорила їхню трансформацію.

Ця модель ще перебуває на етапі становлення. Її розвиток обмежують проблеми з фінансуванням, робочою силою, доступом до комплектуючих, енергетичною безпекою та політичною витривалістю.

Втім, Україна продемонструвала, що технічна компетентність і здатність до адаптації можуть створювати військові можливості навіть у протистоянні з сильнішим противником.

Інноваційний потенціал України став не лише інструментом оборони, а й одним із символів її суверенітету: для виживання важливо не лише захищати територію, а й зберігати спроможність створювати нові технології та виробляти необхідну продукцію.