Світові проблеми
Перенесення бізнесу за кордон зовсім не ідеальне рішення проблеми з тарифами
Коли перенесення бізнесу за кордон зумовлено уникненням тарифів, а не справжньою економічною стратегією, це скоріше додає проблем, ніж їх вирішує.
![Робітник виконує експортні замовлення текстилю у виробничому цеху ткацького підприємства в Біньчжоу, Китай, 8 липня 2024 року [джерело: NurPhoto за посередництва AFP]](/gc7/images/2025/10/09/52241-plant-370_237.webp)
Джерело: Global Watch |
Зараз модним трендом є перенесення бізнесу за кордон. Компанії переводять виробництво ближче до дому, і на перший погляд це здається безпрограшним варіантом.
Ланцюги поставок коротші, транспортні витрати нижчі та й головного болю від тарифів менше — що тут може не подобатися? Але якщо копнути трохи глибше, ви побачите, що перенесення виробництва за кордон, особливо коли йдеться про ухилення від тарифів, є не стільки розумним бізнесовим ходом, скільки недалекоглядною авантюрою. Ця стратегія, яка може здатися вигідною в короткостроковій перспективі, має високу ціну для регіональної та світової економіки, та, як не дивно, для тих самих країн, які її приймають.
По суті, йдеться про перенесення виробництва до країн, ближчих до вашого основного ринку. Таке швидке рішення має свої довгострокові наслідки. Для компаній в Азії це може означати переведення операцій до Південно-Східної частини цього континенту або в Індію. У Південній Америці це може включати переміщення виробництва до сусідніх країн, таких як Колумбія чи Бразилія.
Ідея полягає в заощадженні грошей, уникненні тарифів та підтримці справ у повному порядку. Звучить чудово, чи не так? Але коли переведення бізнесу за кордон, зумовлене уникненням тарифів, а не справжньою економічною стратегією, це скоріше додає проблем, ніж їх вирішує.
У якості прикладу візьмемо Африку. Такі країни, як Ефіопія і Кенія, стали привабливими місцями для переведення туди бізнесу компаній, які прагнуть уникнути зростання виробничих витрат, що характерно для Китаю. Хоча такий крок стимулював певну економічну активність, він також створив залежність у цих країнах від іноземних інвестицій, які часто є нестабільними.
Більше того, відсутність надійних місцевих ланцюгів поставок змушує імпортувати сировину в ці країни з віддалених ринків, що зводить нанівець імовірну економію коштів від переведення туди виробництва.
В Африці переведення бізнесу за кордон характерне поєднанням можливостей та викликів. Наприклад, Ефіопія стала центром текстильного виробництва. Вона приваблює компанії, які раніше покладалися на Китай. Однак цей зсув має свої недоліки.
Економічна нерівність
Інфраструктура країни насилу справляється з вимогами великомасштабного виробництва, а залежність від постачання імпортних сировинних матеріалів перекреслює економічні переваги, створені перенесенням туди підприємства.
На додаток до цього, значні ризики для надійності ланцюгів поставок створює політична нестабільність у регіоні Африканського Рогу. У Кенії, яка є ще одним дуже популярним місцем для переведення туди бізнесу, спостерігається зростання не тільки в технологічних секторах, а й у сфері надання послуг. В Найробі компанії з Індії та Китаю відкрили підприємства, які призначені, щоб обслуговувати ринки Африки та Близького Сходу.
Це дозволило створити робочі місця, але й поглибило економічну нерівність, оскільки переваги часто зосереджені в міських районах, а сільські громади залишені позаду.
У Південній Америці в якості потенційного місця для переведення туди бізнесу вже давно розглядають Бразилію. В неї є великі обсяги робочої сили та природні ресурси. Однак високі податки в цій країни, складне регулювання та недостатня інфраструктура зробили її доволі складним середовищем для ведення справ.
Багато компаній, які перенесли свою діяльність до Бразилії, зіткнулися з вищими, ніж очікувалося, витратами та логістичними проблемами. Колумбія, з іншого боку, стала більш привабливим варіантом для переведення туда бізнесу, особливо в технологічних секторах і сфері обслуговування клієнтів.
У колумбійські підприємства для обслуговування ринків Північної та Південної Америки інвестували компанії з Індії та Росії. Це сприяло розвитку економіки Колумбії, але також створило залежність її від іноземного капіталу і зробило країну вразливою до коливань у світовій економіці.
В Азії, коли йдеться про переведення бізнесу за кордон, картина доволі складна. Індія в цьому процесі позиціонує себе як альтернативу Китаю, особливо в технологічному та фармацевтичному секторах. Компанії з Росії дедалі частіше звертаються до Індії за послугами у виробництві та у сфері ІТ, використовуючи міцні політичні та економічні зв'язки цих двох країн.
Однак цей зсув несе й свої проблеми. У регуляторному середовищі Індії орієнтуватися доволі складно, а її інфраструктура залишається значно гіршою ніж у Китаї та інших розвинених державах. Тим часом країни Південно-Східної Азії, такі як В'єтнам та Індонезія, стали популярними напрямками для компаній, які прагнуть переїхати за межі Китаю.
Вразливості, пов’язані з перебоями в роботі
У цих країнах нижчі витрати на робочу силу, крім того, вони близькі до основних ринків. Однак їхня залежність від китайської сировини та комплектуючих означає, що вони все ще тісно пов'язані з економікою Китаю, а це робить їх вразливими до збоїв у ланцюгах поставок, пов’язаних з цією країною.
По суті, переведення бізнесу за кордон, зумовлене уникненням тарифів, є формою економічного націоналізму. Йдеться про те, щоб ставити свою країну чи регіон на перше місце, навіть якщо це викликає порушення світової торгівлі. Але ось у чому іронія: такий вид націоналізму часто має зворотний ефект. Країни, що зосереджуються на короткострокових вигодах, підривають самі принципи вільної торгівлі, які десятиліттями стимулювали світове економічне зростання.
Візьмемо, наприклад, Африку ще раз. Хоча переведення бізнесу за кордон приносить певні економічні вигоди, воно також створює залежність від іноземних інвестицій та ринків. Ця відсутність диверсифікації робить африканські економіки більш вразливими до глобальних економічних потрясінь.
Таким чином, у Південній Америці зосередження на переведенні бізнесу за кордон часто відбувається на шкоду довгостроковій економічній стабільності, оскільки країни стають надмірно залежними від єдиного ринку чи галузі. Рішення полягає не в тому, щоб повністю відмовитися від переведення бізнесу за кордон, а в тому, щоб переосмислити його мету та підхід. Замість того, щоб використовувати переведення бізнесу за кордон для обходу тарифів, компанії та уряди повинні дотримуватися торговельних правил як можливості зміцнити глобальні партнерські відносини та сприяти сталому зростанню.
Вибудова довгострокового запасу міцності
Тарифи, хоча часто сприймаються як тягар, можуть примушувати компанії інвестувати в місцеву економіку, диверсифікувати ланцюги поставок та впроваджувати інновації таким чином, щоб це було вигідно як виробникам, так і споживачам. Наприклад, дотримання тарифів може заохотити компанії закуповувати сировину на місцевому ринку, що зменшує залежність від віддалених постачальників та знижує ризики, пов'язані з геополітичною нестабільністю.
В Африці, замість того, щоб переміщувати операції виключно з метою уникнення тарифів, компанії могли б інвестувати в інфраструктуру та розвиток робочої сили, створюючи самодостатню виробничу екосистему. Такий підхід не лише відповідає торговельним нормам, але й сприяє створенню довгострокового запасу міцності та економічній незалежності.
Так саме й в Південній Америці дотримання тарифів може стимулювати інновації в таких галузях, як технології та сільське господарство. Виконуючи правила торгівлі, компанії можуть отримати доступ до державних стимулів, таких як податкові пільги та субсидії, які часто пов'язані зі слідуванням вимогам.
Наприклад, уряд Бразилії запровадив реформи, спрямовані на відродження виробничого сектору, і пропонує перспективи для компаній, які бажають інвестувати в місцеве виробництво, а не переводити бізнес за кордон в якості найскорішого рішення.
В Азії такі країни, як Індія і В'єтнам, можуть скористатися перевагами партнерств, що відповідають тарифним вимогам, які надають пріоритет сталому розвитку над короткостроковою економією коштів. Працюючи в рамках торговельних угод, компанії можуть зміцнювати зв'язки з місцевими постачальниками, покращувати контроль якості та посилювати свою репутацію відповідальних світових гравців.
Цей підхід не лише знижує ризик перебоїв у ланцюгах поставок, але й позиціонує компанії як лідерів в етичних та стійких бізнес-практиках.
Перенесення бізнесу за кордон, зумовлене уникненням сплати тарифів, може здаватися розумним обхідним шляхом, але це часто призводить до непередбачуваних наслідків, що шкодять як регіональній, так і світовій економіці. З іншого боку, дотримання тарифів пропонує шлях до довгострокової стабільності та зростання.
Це спонукає компанії інвестувати в місцеву економіку, будувати стійкі ланцюги поставок та сприяти інноваціям, що приносить користь усім учасникам. Сприймання торговельних правил в якості можливості, а не перешкоди, дозволяє компаніям зробити свій внесок у більш збалансовану та справедливу світову економіку.
Цей підхід надає пріоритет співпраці над конкуренцією, сталому розвитку над доцільністю та довгостроковому запасу міцності над короткочасними вигодами. Зрештою, дотримання тарифів — це не просто виконання правил, а й створення системи, яка працює для всіх і гарантує, що світова торгівля залишиться рушійною силою спільного процвітання, а не розколу.