Час виживання російських новобранців на фронті в Україні вимірюється хвилинами

Джерело: Global Watch | 2026-07-25

Нові російські солдати-контрактники, яких відправляють воювати в Україну, можуть загинути вже за кілька хвилин після прибуття на передові позиції.

За підрахунками, що циркулюють серед російських військових блогерів, на які посилаються західні аналітики, цей період становить від 20 до 35 хвилин.

Дана оцінка демонструє, наскільки застосування Україною дронів змінило характер бойових дій для погано підготовленої піхоти. Це також ставить під сумнів здатність Москви компенсувати втрати та підтримувати свій натиск на фронті.

Історик Оксфордського університету Пітер Франкопан у статті для Foreign Policy послався на оцінки, опубліковані російськими військовими блогерами. Він зазначив, що як тільки новоспечені бійці досягають поля бою, середній час їхнього життя може бути обмежений лише 20-35 хвилинами.

Увесь період від прибуття до навчального табору до загибелі в бою може тривати лише від 10 днів до трьох тижнів. За повідомленнями, багато новобранців проходять лише мінімальну підготовку перед направленням до штурмових підрозділів, а деякі іноземні добровольці стверджують, що їхнє навчання тривало всього 10 днів.

Оцінки західних розвідувальних служб загалом підтверджують картину, описану у повідомленнях з відкритих джерел. Франкопан пов'язує настільки високий рівень втрат зі зростаючим використанням недорогих ударних дронів. Українські сили також випробовують моделі з волоконно-оптичним керуванням, стійкі до засобів радіоелектронної боротьби, а також системи з наведенням на основі штучного інтелекту.

Домінування дронів зростає

Українські сили перетворили серійні FPV-дрони та безпілотники середньої дальності на одні з найефективніших засобів ураження відкрито розташованої піхоти та легкої техніки.

Президент України Володимир Зеленський заявив, що на дрони нині припадає переважна більшість російських втрат. Їхнє широке застосування перетворило значну частину фронту на ретельно контрольовану «зону ураження», де навіть незначне переміщення може негайно спричинити удар.

Російські сили пристосувалися й почали покладатися більшою частиною на невеликі штурмові групи. Солдати часто наступають пішки або на мотоциклах, сподіваючись рухатися швидко й уникати виявлення, щоб встигнути досягти українських позицій раніше, ніж встигнуть зреагувати дрони.

Така тактика може зменшити вірогідність виявлення, у порівнянні з великими формуваннями, але вона не усуває небезпеку. Адже, коли українські розвідувальні та ударні системи залишаються активними, вони незмінно виявляють та атакують невеликі групи, перш ніж ті встигають зайняти безпечні позиції.

Це дозволяє пояснити масштаби безперервних втрат Росії.

За західними оцінками, останнім часом щомісячні втрати російської армії перевищували 30 тисяч осіб. Деякі оцінки, на які посилається Франкопан, свідчать, що загальне співвідношення російських та українських втрат становить приблизно вісім до одного.

Західні джерела також широко оцінюють сукупні втрати російської армії з лютого 2022 року більш ніж в один мільйон осіб.

У міру накопичення цих втрат Москва стикається зі зростаючими труднощами у пошуку поповнення. Відомо, що набір нових солдатів-контрактників у 2026 році скоротився приблизно на 30 відсотків, попри постійне використання великих виплат за підписання договору й застосування інших фінансових стимулів.

Це скорочення може свідчити про зростання обізнаності населення щодо ризиків, з якими стикаються військовослужбовці, яких відправляють до України, особливо ті, хто після мінімальної підготовки потрапляє до штурмових підрозділів на передовій.

Втрати підривають стратегію

Швидка втрата новоприбулого поповнення ускладнює російським військам підтримання темпу наступу.

Підрозділи змушені постійно приймати недосвідчене поповнення, яке майже не має часу переймати досвід ветеранів або досягати бойового злагодження у своїх підрозділах. У результаті знижується тактична ефективність, а замість скоординованих маневрів дедалі частіше доводиться покладатися на повторювані штурми.

Російські військові блогери підкреслюють, що солдати діють у «режимі виживання». Відомо, що деякі з них гинуть або отримують смертельні поранення ще до того, як їм вдається досягти передової.

Така ситуація послаблює здатність Москви перетворювати людські ресурси на тривалі успіхи на полі бою. Погано підготовленої піхоти може бути достатньо для підтримання тиску або захоплення невеликих ділянок території, однак швидкі втрати значно ускладнюють досягнення тривалих проривів.

Таким чином, командування змушене повторювати атаки, що обходяться досить дорого, й робити це заради обмеженого територіального просування, водночас постійно відновлюючи підрозділи, які вже втратили досвідчений особовий склад.

Цей тиск дедалі помітніше позначається як на боєготовності підрозділів, так і на наборі нових військовослужбовців. Досвідчених солдатів важко замінити, а новобранцям доводиться майже одразу пристосовуватися до умов поля бою, де панують постійне повітряне спостереження та високоточні удари.

Кожна нова хвиля втрат робить підрозділи менш досвідченими й дедалі більш залежними від нового поповнення. Бойовий потенціал виснажується швидше, ніж його вдається повністю відновити.

Готовність Кремля миритися з такими втратами відповідає його загальному підходу до ведення війни.

Починаючи з Другої чеченської війни та закінчуючи втручанням Росії в Сирію й вторгненням в Україну, режим Путіна неодноразово віддавав перевагу стратегічним цілям, а не збереженню своїх сил та добробуту населення, яке їх забезпечує.

Високий рівень втрат розглядається як ціна державної політики, а не як обмеження, здатне змусити керівництво переглянути свої політичні розрахунки.

Росія, як і раніше, здатна виставляти значну кількість військовослужбовців завдяки контрактному набору, регіональним стимулам і великим грошовим виплатам. Проте людська й військова ціна постійного поповнення передових підрозділів недосвідченими солдатами залишається надзвичайно високою.

Розширення виробництва дронів в Україні та подальше вдосконалення української тактики обходяться російській армії дедалі більшими людськими втратами.

Те, що раніше здавалося вирішальною чисельною перевагою, поступово перетворюється на важкий тягар. Велика чисельність військ дає Москві змогу підтримувати тиск, однак не гарантує ефективної бойової потужності, якщо поповнення гине ще до того, як встигає набути бойового досвіду.

Доки Україна зберігає й нарощує свою перевагу у сфері безпілотних систем, російському командуванню доведеться знову й знову стикатися з тим самим складним вибором. Кожна нова хвиля новобранців потрапляє на поле бою, де час виживання вимірюється вже не днями, а хвилинами.