Під кригою: стратегічна невизначеність у зв'язку з появою холодного фронту в Арктиці

Джерело: Global Watch | 2025-08-06

Хоча Арктика може здаватися під контролем Росії та Китаю, справжня стратегічна потуга на Крайній Півночі належить НАТО.

Завдяки підводним флотам світового класу, чудовій взаємосумісності та неперевершеній технологічній інтеграції НАТО має довгострокову перевагу.

Перебуваючи під поверхнею, скритність, мобільність та скоординована оборонна позиція НАТО встановлюють загальний баланс. Оскільки Росія намагається щось зробити зі своїми застарілими платформами, проблемами оборонної промислової бази та нещодавніми втратами стратегічних активів, фасад її арктичного панування починає тріскатися.

Слід Росії в Арктиці: крижана фортеця

Маючи майже 24 000 км арктичного узбережжя, Росія вклала значні кошти у те, аби виглядати регіональним гегемоном. Москва відновила або збудувала понад 50 військових аванпостів за Полярним колом і розгорнула системи протиповітряної оборони, радари раннього попередження та спеціалізовані арктичні бригади.

Російський підводний флот є найбільшим з тих, які діють в Арктиці, включаючи атомні підводні човни класів «Борей» та «Ясень», здатні завдавати удари балістичними та крилатими ракетами. Стратегічні бомбардувальники, такі як Ту-160 і Ту-95МС, регулярно здійснюють патрулювання в Арктиці, а перехоплювач МіГ-31БМ був спеціально розроблений для дій у високих широтах.

Периферійна присутність Китаю: пильний учасник процесу

Хоча формально географічно віддалений, Китай оголосив себе «державою, близькою до Арктики», і включив Арктику до своєї ініціативи «Пояс і шлях». Пекін розпочав наукові дослідницькі місії, побудував судна льодового класу та розпочав діалог з країнами Північної Європи. Однак у військовому плані позиція Китаю в Арктиці залишається зародковою. Йому бракує баз, можливостей для роботи під кригою та постійної присутності.

Пекін має чіткі амбіції — отримати доступ до енергоресурсів, морських шляхів та здобути стратегічний вплив. Однак його присутність у Далекій Півночі залишається обмеженою і має спостережницький характер.

Формула НАТО: мобільність, взаємосумісність, стратегічна глибина

Росія покладається на близькість, а НАТО — на глибину, технології та координацію. Сполучені Штати, Велика Британія, Норвегія, Канада, Данія та інші країни сприяють розподіленій, але потужній присутності в Арктиці.

Сполучені Штати зберігають перевагу в повітрі над Аляскою, використовуючи літаки F-22, F-35 та патрульні літаки B-52. Однак саме підводні сили США забезпечують найпотужніший і найнепередбачуваніший потенціал в Арктиці.

Американські стратегічні підводні човни класу «Огайо» та ударні підводні човни класу «Вірджинія» можуть перетинати Північний Льодовитий океан у зануреному стані, заходити з різних точок доступу та залишатися невиявленими, незважаючи на російську підводну сенсорну мережу.

Союзники по НАТО активізували свої дії. Норвегія використовує морські патрульні літаки P-8 Poseidon, пристосовані до арктичних умов, і проводить регулярне спостереження у Баренцовому морі. Підводні човни класу Astute Великої Британії діють під кригою, у тісному зв'язку з місіями США. Канада та Данія (через Гренландію) виконують роль вартових між північноамериканською і європейською Арктикою.

Важливо, що ці країни не діють ізольовано. Такі навчання, як «Арктичний край», «Холодна реакція» та «Динамічний мангуст», демонструють посилення координації, мобільності та готовності НАТО на теренах Арктики.

Підводна сила: стратегічне стримування без кордонів

Мабуть, найбільш недооціненим аспектом арктичної могутності є стратегічна невизначеність, пов'язана з підводним боєм. Росія може здаватися непереможною у видимому та прибережному арктичному просторі, але підводні човни НАТО роблять будь-яке уявлення про контроль неповним.

Підводні човни США та їх союзників регулярно діють в Арктиці без громадського розголосу. Великі віддалені води полярного басейну забезпечують ідеальне приховування для можливостей другого удару. Навіть з урахуванням стаціонарних гідролокаційних систем Росії та зусиль з виявлення під кригою, підводні човни НАТО з балістичними ракетами залишаються фактично не відстежуваними — факт, який підкріплює стратегічну стабільність як в Арктиці, так і у глобальному масштабі.

Від Північної Атлантики до Тихого океану ці підводні човни можуть непомітно входити в Арктику і виходити з неї, створюючи стримувальну екосистему, яка є мобільною, життєздатною і стратегічно неоднозначною. Ця екосистема не лише зміцнює ядерну позицію НАТО, але й ускладнює розрахунки будь-якого супротивника щодо регіонального панування.

Арктична арена в умовах глобального потепління

У міру танення арктичної криги геополітичні суперечності загострюються. Цей регіон більше не є ізольованим; він інтегрований у глобальні уявлення про загрози, розрахунки ресурсів та військові доктрини.

Близькість Росії та її інфраструктура забезпечують оперативну швидкість і регіональний вплив, але поєднання технологічної точності, гнучкої бази та стратегічної глибини НАТО надає альянсові стійку перевагу.

Арктика може стати не просто новою межею, а поверненням до старих підходів — недовіри, маневрів і конкуруючих ідеологій у крижаних умовах. Але на відміну від первісної Холодної війни, цього разу баланс залежить не лише від ракет чи карт. Він залежить від мобільності, невизначеності та спокійної витривалості сил, які вже там є, але яких ніхто ніколи не бачив.