Водна криза в Узбекистані відображає дедалі більший ризик майбутнього глобального конфлікту

Автор: Мурад Рахімов | 2026-06-07

Експерти дедалі частіше попереджають, що в найближчому майбутньому вода стане основним чинником збройних конфліктів.

Згідно з прогнозами ООН, до 2050 року нестача води може охопити шість мільярдів людей.

Зараз у 50 країнах щонайменше 75 % території розташовано в межах міжнародних річкових басейнів. У цих регіонах проживає понад 40 % населення світу.

Цю глобальну тенденцію підтверджує те, що відбувається в Центральній Азії, зокрема в Узбекистані.

Зміна клімату та державне управління

Алішер Ільхамов, директор розташованого в Лондоні центра організації Central Asia Due Diligence вважає ситуацію з водними ресурсами в південній частині Центральної Азії критичною та зазначає, що вона погіршується з кожним роком.

Він вказує на три фундаментальні фактори, які зумовлюють цю тенденцію.

«По-перше, це вплив глобального потепління, яке, згідно з даними Міжнародної метеорологічної організації, розвивається в нашому регіоні вдвічі швидше, ніж у світі», — заявив експерт.

Ця тенденція в першу чергу прискорює танення гірських льодовиків. Зараз сезонне танення починається ранньою весною. Це підвищує ризики повеней та селів у низинних районах, а також залишає дуже мало води на час пікової потреби в літній сезон, коли різко зростає попит на зрошення з боку підприємств сільського господарства.

«З 1957 року вже втрачено від 30 до 40 % наших гірських льодовиків. Крім того, близько 60 % річкового стоку залежить від снігового покриву в горах, обсяг якого скоротився на 40 %», — відмітив Вадим Соколов, керівник Агентства з реалізації проєктів Міжнародного фонду порятунку Аральського моря (МФСА) в Узбекистані та віцепрезидент Міжнародної комісії з іригації та дренажу.

Інші два фактори стосуються державного управління.

За словами Алішера Ільхамова, в Узбекистані, де сільське господарство споживає 90 % водних ресурсів, фермери, що працюють у бавовняному секторі, досі не отримали повної економічної свободи. Як наслідок, вони не мають ні фінансових можливостей, ні стимулів інвестувати в крапельне зрошення — технологію, що здатна значно підняти рівень збереження води.

Благання про воду

68-річна фермерка Замірахон Нуралієва з Кувинського району Ферганської області Узбекистану обробляє землю майже 50 років. Для неї фермерство — це не просто професія, а сенс життя. Раніше вона на 100 гектарах вирощувала бавовну та пшеницю.

За її словами, нестача води та надмірна спека раніше повністю висушували її бавовняні поля. Часом їй доводилося гнатися за чиновниками, щоб просто випросити води.

«Я благала про допомогу й плакала. Тільки тоді нам нарешті давали воду. Вони казали: «Треба допомогти цій жінці, зараз в неї горить чотири тонни бавовни», — згадала фермерка.

Зрештою ця боротьба змусила її відмовитися від бавовни та пшениці й зайнятися на своїй фермі фруктами.

Зараз в її саду площею 40 гектарів ростуть гранати, вишні та інші фрукти, а крапельне зрошення служить основним засобом, який не дає деревам загинути.

За словами Замірахон Нуралієвої, проблеми з водою ще ніколи не були такими гострими. Колись вода вільно стікала зрошувальними канавами й це без проблем дозволяло поливати поля.

Сьогодні за кожну краплю треба боротися.

Щоб заощадити воду, Замірахон Нуралієва перейшла на систему крапельного зрошення. Фінансуючи проєкт самостійно, вона викопала 30-метровий колодязь, встановила насоси та побудувала спеціальний резервуар для зберігання води. Сьогодні, щоб дістатися до її ферми, вода долає 13 кілометрів.

Розподіл води по великих територіях є дуже складною проблемою. Перш ніж вода досягає її ділянки, нею вище за течією користуються сотні інших фермерів. Через цю хронічну нестачу часто трапляються безсонні ночі. Коли вода нарешті приходить, у поля вирушає вся родина, оскільки на рахунку кожна хвилина.

«Немає коли спати. Ми з дітьми виходимо в поле вночі. Усі вмикають налобні ліхтарі й починають поливати. Коли вода тече, не можна втрачати свій шанс», — розповіла вона.

Відкриті конфлікти

Тільки між 1950 і 2000 роками через воду у світі виникло понад 500 територіальних суперечок. Деякі з них переросли у збройні конфлікти.

Ця тривожна тенденція зберігається й у 21 столітті. Після Близького Сходу епіцентром водної напруги є Центральна Азія. Регіон вже потерпає від зникнення Аральського моря, яке з 1964 року скоротилося на 90 %.

Амудар'я, найбільша річка регіону, висихає. Це спричиняє безпрецедентне явище: масову міграцію фермерів.

За останні 40 років забезпеченість водою на душу населення в Центральній Азії скоротилася більш ніж утричі, знизившись з 8400 до 2500 кубічних метрів на рік. Згідно зі звітом вашингтонського аналітичного центру New Lines Institute, який було опубліковано в лютому 2026 року, таке різке скорочення перетворює дефіцит води на одну з найсерйозніших загроз економічному розвитку регіону.

31 травня 2020 року в Сохському районі Ферганської області Узбекистану — ексклаві, оточеному територією Киргизстану, через право власності на місцеве джерело води спалахнуло зіткнення.

«Суперечка через твердження, що джерело води належить одній стороні, переросла в конфлікт», — повідомляло киргизьке новинне видання «Бугун 24».

Протокол 2022 року, підписаний обома країнами щодо делімітації та демаркації державного кордону, який передав контроль над Андижанським (Кемпір-Абадським) водосховищем Узбекистану, також викликав у Киргизстані хвилю протестів.

У травні 2023 року суперечка щодо водних ресурсів між Іраном та афганським Талібаном загострила в регіоні й без того нестабільну ситуацію. Спалахнули зіткнення між збройними силами Ісламського Емірату Афганістан та іранськими прикордонниками. За повідомленнями ЗМІ, після короткочасної сутички обидві сторони швидко перейшли до деескалації. Однак загроза відновлення конфлікту залишається й це має серйозні наслідки для обох країн та регіону в цілому.

Криза, яка наближається

Сьогодні в Афганістані триває будівництво зрошувального каналу Кош-Тепа. Згідно з проєктом, щороку буде відводитися приблизно 10 кубічних кілометрів води. Це становить приблизно 20 % від загального стоку річки Амудар'я. Криза настане до 2028 року, коли канал запрацює на повну потужність.

За словами аналітика Алішера Ільхамова, Узбекистан постає абсолютно непідготовленим. Хоча Ташкент пропонує допомогу Кабулу у викладанні русла каналу бетоном, оскільки це дозволить запобігти просочуванню води в ґрунт, 70 % власних зрошувальних каналів Узбекистану досі не мають бетонного покриття.

«Узбекистан абсолютно не здатен керувати водними ресурсами», — зазначив Алішер Ільхамов. «Він не звільнив фермерів від тягаря примусового вирощування бавовни для монопольних утворень, які сформовані у кластери, й не зробив належних інвестицій в бетонування власних зрошувальних каналів. Як наслідок, у найближчі роки країну неминуче очікує серйозна водна криза».

Вадим Соколов попереджає, що вода може спровокувати серйозну міждержавну кризу в регіоні. Тому країни мають застосувати механізми водної дипломатії.

«Держави повинні розглядати свій суверенітет з урахуванням відповідальності за сталий розвиток басейнів. На тлі зміни клімату ця реальність вимагає вирішення складної головоломки: забезпечення достатньої кількості води для регіонів вище та нижче за течією, гідроенергетики та зрошення, а також природного середовища, яке підтримує весь водний цикл», — додав пан Соколов.