Новий стратегічний актив Латинської Америки

Джерело: Global Watch | 2026-05-26

Поки світова увага прикута до кобальту Африки та домінування Китаю у сфері рідкісноземельних елементів, у Південній Америці посилюється інше стратегічне суперництво.

«Літієвий трикутник», до якого входять Аргентина, Чилі та Болівія, містить приблизно половину виявлених світових запасів літію. Цей метал є ключовим компонентом акумуляторів для електромобілів та систем зберігання відновлюваної енергії, завдяки чому цей регіон відіграє надзвичайно важливу роль у глобальному енергетичному переході.

Очікується, що попит на мінерали для виробництва акумуляторів різко зросте до 2030 року, оскільки уряди прискорюють впровадження вимог щодо електромобілів та досягнення цілей у сфері чистої енергетики, а загальний попит на рідкоземельні елементи та критично важливі мінерали, як передбачається, продовжуватиме зростати, оскільки країни прагнуть забезпечити собі надійний доступ до стратегічних матеріалів.

У деяких районах регіону обсяги виробництва літію вже зростають.

Однак геологічні фактори самі по собі не визначатимуть вплив цього регіону. Хвиля політичних змін, жорстка конкуренція за іноземні інвестиції та посилення місцевого опору змінюють не лише обсяги поставок літію на світові ринки, а й те, хто контролює ланцюги постачання.

Наслідки виходять далеко за межі цін на сировину. Вони допоможуть визначити вартість, темпи та геополітичну стійкість переходу до чистої енергетики.

Політичні зміни прискорюються

Обсяги виробництва в «літієвому трикутнику» залишаються нерівномірними.

За оцінками Геологічної служби США, у 2024 році Чилі видобула 49 000 тонн літію, що зробило її другим за величиною виробником у світі, тоді як Аргентина видобула близько 18 000 тонн.

Болівія, попри величезну ресурсну базу, залишається незначним виробником — її обсяги видобутку становлять лише кілька сотень тонн.

Три сусідні держави обрали різні підходи.

Аргентина зберегла відкритий, лібералізований сектор, який заохочує приплив іноземного капіталу завдяки низьким роялті та спрощеним процедурам отримання дозволів. Чилі ж, у рамках своєї Національної стратегії щодо літію, перейшла до часткового державного контролю.

Президент Габріель Боріч у 2023 році заявив, що цей підхід дозволить створити «Чилі, де багатство, яке ми всі створюємо, розподіляється більш справедливо». Державна компанія Codelco нині відіграє центральну роль у нових державно-приватних проєктах, зокрема у партнерстві з приватним виробником SQM.

Болівія пішла ще далі шляхом ресурсного націоналізму. Держава зберігає контрольні пакети та уклала угоди на суму понад $1 млрд із консорціумами під керівництвом Китаю, включно з гігантом акумуляторної галузі CATL, для будівництва заводів прямого видобутку літію.

Проте через технічні проблеми та обмежену потужність обсяги видобутку в Болівії залишаються мінімальними.

У сукупності ці різні моделі відображають ширшу тенденцію до посилення ресурсного націоналізму в усьому регіоні. Уряди прагнуть отримати більшу частку доданої вартості — від видобутку до переробки, — а не обмежуватися лише експортом сировини.

Місцева напруга зростає

Іноземні інвестори, зокрема китайські компанії, почали активно діяти.

Китай вже переробляє більшу частину світового літію та має частки в проектах у всіх трьох країнах. Серед них — підприємства компанії Ganfeng Lithium в Аргентині та частка компанії Tianqi Lithium у чилійській компанії SQM.

Завдяки довгостроковій стратегії Пекін заздалегідь закріпився на кількох солончаках, посиливши свою роль у ланцюгах постачання акумуляторів.

Західні уряди та компанії відповідають іншою стратегією. США, Європейський Союз роблять ставку на ланцюги постачання між країнами-партнерами і ширшу мережу партнерств задля зменшення залежності від будь-якого окремого постачальника.

Наприклад, Аргентина бере участь в ініціативах щодо критично важливих мінералів, очолюваних США. Її модель відкритого ринку зробила країну особливо привабливою для компаній та урядів, які шукають альтернативи ланцюгам постачання, що перебувають під домінуванням Китаю.

Однак внутрішні ризики можуть уповільнити цей бум.

Видобуток літію з розсолів потребує значних обсягів води в одному з найпосушливіших регіонів Землі. Мешканці аргентинської провінції Жужуй та чилійської пустелі Атакама протестують через зниження рівня ґрунтових вод, вразливість екосистем та недостатню взаємодію з корінними народами.

Подібні побоювання виникли й щодо солончака Уюні в Болівії.

Аналітики застерігають, що невирішені соціальні конфлікти можуть затримати реалізацію проєктів або підвищити їхню вартість, як це вже траплялося в інших багатих на ресурси регіонах. В огляді проблем сталого розвитку в «літієвому трикутнику» за 2025 рік наголошується на необхідності поєднати швидкий розвиток із захистом довкілля та прав місцевих громад.

Стратегічні інтереси очевидні.

Надійні поставки літію значною мірою визначатимуть темпи та вартість глобального переходу до електромобілів і чистої енергетики. Для урядів Латинської Америки це створює можливості для збільшення доходів, зміцнення промислових позицій і отримання більшої вигоди від природних ресурсів.

Для країн-споживачів це підкреслює ризики надмірної залежності від одного постачальника та важливість диверсифікованих і надійних ланцюгів постачання, особливо в той час, коли уряди, насамперед європейські, використовують більш активні інструменти для оцінки потреб, координації закупівель та формування запасів.

Те, як Аргентина, Чилі та Болівія врегулюють питання політики, інвестицій і внутрішніх конфліктів, допоможе визначити, чи стане регіон надійною опорою глобального енергетичного переходу, чи новою ареною геополітичного протистояння.

Наступні кілька років покажуть, чи принесе «літієвий трикутник» спільні вигоди, чи лише поглибить старі розбіжності.