Ядерний шантаж Росії: тактика залякування чи стратегічна фрустрація?

Джерело: Global Watch | 2026-01-06

За останні два тижні російсько-українська війна набула нової фази розгортання військ та політичної риторики, що зосереджена на ядерному потенціалі. Хоча на перший погляд це викликає занепокоєння, але подібні кроки більш схожі на стратегічне маневрування, ніж на справжню ескалацію. Ця різниця має принципове значення для оцінки намірів Москви.

18 грудня 2025 року президент Білорусі Олександр Лукашенко оголосив про розгортання в Білорусі «Орешника» — нової російської балістичної ракетної системи середньої дальності, здатної нести ядерні заряди.

Ця ракета може розвивати швидкість понад 10 Махів. Вона розрахована як на ядерні, так і на звичайні бойові частини. Російські посадовці розповідають, що її «майже неможливо перехопити».

Втім, її справжнє значення полягає не в технічних характеристиках, а в наративі, який Москва намагається вибудувати довкола цього розгортання.

Білорусь, відданий союзник Росії, приймає ці озброєння в момент, коли мирні переговори з Україною перебувають на критичному етапі.

Оголошення Лукашенка відбулося паралельно з дискусіями у Брюсселі щодо можливого використання заморожених російських активів для підтримки оборони України. Це підкреслює психологічний, а не суто військовий характер подібних розгортань.

Демонстрація, а не підготовка

Незважаючи на резонансне оголошення, це розгортання не означає різкої зміни в ядерній доктрині Росії.

Москва вже давно декларує намір розміщувати ядерні засоби в Білорусі, тоді як білоруські офіційні особи раніше повідомляли про присутність у країні десятків російських ядерних боєзарядів. Розгортання системи «Орешник» вписується в цю логіку та має на меті зміну у сприйнятті, а не підготовку до застосування ядерної зброї.

Президент Росії Володимир Путін пов’язав ці розгортання з більш широкими геополітичними застереженнями, згідно з якими невдачі російських сил можуть призвести до «самих серйозних наслідків».

Водночас відсутні як ознаки масового переміщення ядерних боєзарядів, так і зміни в оперативній готовності, що могло б свідчити про неминуче застосування ядерної зброї. Оцінки НАТО та дані розвідки з відкритих джерел дозволяють однозначно трактувати ці кроки як прояви силового шантажу, а не сигнали про підготовку до бойових дій.

Справжнє поле бою в цьому випадку — психологічне. Російські державні медіа та коментатори, наближені до Кремля, перебільшують можливості ракети «Орешник», формуючи наратив про неминучу ядерну ескалацію. Ця навмисна двозначність є класичним інструментом російської інформаційної війни, покликаним посіяти страх і невизначеність серед аудиторії.

Змішуючи поняття розгортання ядерних систем із їх можливим застосуванням, ці наративи мають на меті послабити рішучість Заходу та розхитати єдність його позицій. Історичний досвід свідчить, що побоювання ескалації часто виявляється більш ефективним для досягнення стратегічних цілей ніж сама ескалація.

Прояв обмежених можливостей, а не сили

Ядерний шантаж Росії слід оцінювати в більш широкому контексті обмежених можливостей її звичайних збройних сил.

Українські сили продовжують наступ на кількох напрямках, а підтримка України з боку Заходу залишається стійкою. Замість демонстрації міці розгортання ядерних сил свідчить про стратегічне обмеження Москви та спробу змінити наратив і посилити психологічний тиск на тлі звуження можливостей у сфері звичайних озброєнь.

Вирішальне значення має час. Заява про розміщення ракет «Орешник» у Білорусі прозвучала паралельно з дебатами в ЄС щодо заморожених російських активів. Подібне свідчить про використання ядерного шантажу, який здатен вплинути на дипломатичні процеси, а не про підготовку до атомної війни. Це розрахований крок, спрямований на зміну характера дискусії та відновлення політичного впливу.

Ядерний шантаж Росії, реалізований за допомогою Білорусі, є нагадуванням про визначальну роль сприйняття в умовах сучасної війни. Розгортання «Орешника», попри тривожне враження, є інструментом тиску, а не реальною загрозою ескалації.

Усвідомлення цієї різниці є необхідною умовою для протидії стратегії Москви та збереження рішучості Заходу в умовах психологічного тиску.