У відчаї Росія чіпляється за угоду щодо бази на Червоному морі в охопленому війною Судані

Автор: Тоні Весоловскі | 2025-04-28

Росія, зіткнувшись з дедалі більшою глобальною ізоляцією й крахом свого давнього плацдарму в Сирії, відновлює довготермінові намагання заснувати військово-морську базу у Судані. Це гамбіт з високими ставками, який може свідчити радше про стратегічний надрив, аніж про якусь силу.

Ця база надала б Москві критично важливий плацдарм на Червоному морі, яке є вузьким гирлом для глобальної торгівлі та енергетичних потоків. Росія, принаймні теоретично, також зможе розширити свій вплив в Африці й на Близькому Сході.

Такий крок, на думку Інституту Роберта Ленсінґа, аналітичного центру з питань безпеки, що базується у Вашингтоні, ознаменував би «знакову подію в геополітиці після закінчення холодної війни», значно розширивши потенційну військову присутність Росії.

У лютому тодішній міністр закордонних справ Судану Алі Юсуф Ахмед аль-Шаріф під час сумісної прес-конференції з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим у Москві заявив, що Судан перебуває в «повній згоді» з Росією й що цей план не зазнає «жодних перешкод».

Аль-Шаріф був міністром закордонних справ доволі недовго. Генерал Абдель аль-Фаттах аль-Бурхан призначив його в листопаді минулого року й звільнив 17 квітня, тобто він пробув на посаді менше п'яти місяців.

Аль-Бурхан очолює Перехідну суверенну раду й контролює значну, але не всю територію Судану.

Країна в стані кризи

Зауваження аль-Шаріфа свідчать про те, що давні плани Росії з будівництва бази в Порт-Судані нарешті після багатьох років затримок зрушили з мертвої точки.

Проте, попри впевненість аль-Шаріфа, Кремль не підтвердив підписання угоди. Також неочевидно, щоб Судан, країна, яка охоплена громадянською війною й політичним хаосом, був взмозі виконати таку угоду.

Переговори між Москвою та Хартумом розпочалися у 2017 році за правління тодішнього президента Омара аль-Башира. У 2020 році сторони досягли попередньої домовленості, але так її й не реалізували. Відтоді Судан занурився у конфлікт, де армія протистоїть воєнізованим Силам швидкого реагування (СШР) у війні, що спалахнула у квітні 2023 року.

За даними Організації Об'єднаних Націй, це найгірша сучасна гуманітарна криза у світі. У цьому конфлікті вже загинуло щонайменше 20 тисяч жителів і 12 мільйонів були змушені залишити свої домівки, у тому числі близько 3 мільйонів втекли до сусідніх країн.

Владі аль-Бурхана у Судані кидається виклик не лише з боку СШР, але й від опозиційних груп та цивільного населення, оскільки вони не визнають військове керівництво, яке ніхто не обирав.

Як наслідок, заява аль-Шаріфа про те, що немає «жодних перешкод» для укладення базової угоди, є далеко не загальноприйнятою.

Розпад інших партнерських відносин

Насправді, боротьба за владу всередині Судану поглиблюється. 15 квітня командувач СШР генерал Мохаммед Хамдан Даґало оголосив, що його сили в районах, які вони контролюють, сформують власний уряд. Це може розколоти країну на дві частини.

Суданські військові вже бачили, як руйнуються партнерські відносини з іноземними країнами. У листопаді минулого року Судан скасував портову угоду з Об'єднаними Арабськими Еміратами (ОАЕ) вартістю 6 мільярдів доларів через звинувачення у тому, що ОАЕ озброювали Сили швидкого реагування. Цей крах підкреслює, як швидко зовнішні угоди можуть розпастися на тлі внутрішнього хаосу в Судані.

На додаток до політичної нестабільності, логістика будівництва військово-морської бази в зоні бойових дій постає доволі складною.

«З моменту відкриття Суецького каналу в 1869 році, можливо, немає більш стратегічно важливої водойми у цілому світі, аніж Червоне море», — зазначив аналітик Джеймс МакҐрегор у статті, опублікованій 6 березня для американського аналітичного центру Джеймстаунська фундація .

Водночас МакҐрегор наголосив на проблемах використання, з якими зіткнеться Росія.

«Існує також питання сухопутного постачання з Хартуму до Порт-Судану, яке, по суті, проходить по єдиному шосе. В минулому його блокували протестувальники з племені Беджа», — написав він, маючи на увазі племінну групу на сході Судану, яка вже довгий час висуває економічні й політичні претензії.

Невдачі Росії

Крім головного болю в логістиці, пов'язаного з автомобільним транспортом, росіяни зіткнуться й з іншими проблемами, зазначив близькосхідний політичний оглядач Патон Нікіфоров. За його словами, у Судані немає електростанції, здатної надійно забезпечувати енергією новий великий військово-морський об'єкт.

«Важко сказати, чи Москва, яка зациклена на відновленні своїх баз — невід'ємного атрибуту військової могутності, спочатку оцінила ризики, чи просто діяла за інерцією», — пише Нікіфоров у статті, опублікованій 25 лютого в інтернет-журналі Riddle Russia.

«Навіть до зміни влади в Сирії та повномасштабного вторгнення в Україну постачання до об'єкту було непростим завданням. Зараз воно стало ще складнішим».

Прагнення Росії розширити свій вплив в Африці та на Близькому Сході набуло ще більшої негайності у світлі її нещодавніх невдач.

Повалення президента Сирії Башара аль-Асада в грудні минулого року поставило під сумнів майбутнє російських військово-морських і військово-повітряних об'єктів у Сирії. Водночас Москва залишається глибоко загрузлою у війні в Україні й ще більше розтягує свої військові та економічні ресурси.