Нескінченна ніч М'янми: громадянська війна, жорстокість військових та провал АСЕАН

Автор: Джон Фернандо Муньйос | 2026-06-23

У ніч на 21 травня з авіабази Тада-У злетів військовий літак із завданням бомбардувати село Йва-Сін у районі Хін-У, що в регіоні Сагаїнґ на північному заході М’янми. Приблизно через 40 хвилин військові запустили безпілотники-камикадзе, аби знов завдати удару по цій місцевості.

Внаслідок двох послідовних атак загинули четверо місцевих жителів, а понад 20 будинків було зруйновано. Про наявність військових об’єктів у цьому районі не повідомлялося.

Це постає повсякденною реальністю для жителів М’янми, яка триває вже понад п’ять років — з лютого 2021 року, коли внаслідок військового перевороту було повалено обраний уряд Аун Сан Су Чжі. З того часу військові довели до досконалості мистецтво ведення війни проти власного населення, а міжнародна спільнота й досі не знайшла способу все це зупинити.

Поки дипломати збиралися з 7 по 9 травня на 48-му саміті Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) у Чебу (Філіппіни), аби обговорити можливість проведення віртуальної зустрічі з міністром закордонних справ військової хунти М’янми, на села продовжували падати бомби.

Країна, що розпадається

Масштаби катастрофи важко усвідомити, спираючись лише на цифри. З лютого 2021 року загинуло понад 6000 цивільних осіб, а понад 5,3 мільйона людей стали вимушеними переселенцями: приблизно 3,7 мільйона з них шукають притулку в містах самої М’янми, а решта — у сусідніх країнах, зокрема в Таїланді, Індії та Бангладеш.

Наразі понад половина міст країни опинилися в епіцентрі активних бойових дій, а за оцінками міжнародної моніторингової організації «Збір даних про місця та події збройних конфліктів» (ACLED), до кінця 2025 року кількість загиблих у результаті бойових дій лише за цей рік наблизиться до 15 000 осіб.

Тим часом третина всього населення М'янми потребує гуманітарної допомоги.

Наразі військові контролюють приблизно п’яту частину території країни, включаючи столицю, основні аеропорти та центри міст Янгон і Мандалай. Сили опору та етнічні збройні угруповання ведуть боротьбу за контроль над більшою частиною решти території або вже заволоділи нею.

Нездатність утримати територію змусила хунту вдаватися до дедалі більш безрозсудних дій, спрямованих на демонстрацію сили та залякування супротивників.

Протягом останнього року бойові дії спостерігалися у всіх семи регіонах і всіх семи штатах, що входять до адміністративного поділу М’янми. Військові завдавали авіаудари по житлових районах, лікарнях, школах, релігійних об’єктах та таборах для внутрішньо переміщених осіб.

У травні 2025 року в результаті авіаудару по школі, якою керувала опозиція, у регіоні Сагаїнґ загинули 22 учні та двоє вчителів. У вересні того ж року військовий літак бомбардував дві приватні школи-інтернати для молоді в штаті Ракхайн, внаслідок чого загинули щонайменше 23 учні.

У 2025 році кількість ударів повітряних сил та атак з використанням дронів, здійснених за допомогою техніки російського й китайського виробництва, досягла безпрецедентного рівня.

Жорстокість

За п'ять років перебування при владі наступальні дії військової хунти мали руйнівний вплив на інфраструктуру, економіку, політичне життя, цивільне населення, а також системи охорони здоров'я та освіти М'янми.

За даними таких організацій, як Human Rights Watch, Amnesty International та Fortify Rights, звірства, скоєні військовими після перевороту, є воєнними злочинами та злочинами проти людяності, які підсилюють десятиліття безкарності.

З моменту державного перевороту на початку 2021 року було затримано щонайменше 30 000 осіб, серед яких понад 6200 жінок та 625 дітей. Тортури, сексуальне насильство та інші форми жорстокого поводження, які принижують гідність, є поширеною практикою у в’язницях, слідчих ізоляторах, на військових базах та інших місцях утримання під вартою.

За даними гуманітарних організацій, з того часу в катівнях хунти загинуло близько 2200 осіб.

Вибори також малюють похмуру картину. З кінця грудня 2025 року до початку 2026 року відбулося три тури голосування, результат кожного з яких був заздалегідь визначений хунтою. 3 квітня Мін Аунг Хлаїнг зняв військову форму та склав присягу як новий президент М’янми.

У своїй інавгураційній промові він закликав до нормалізації відносин з АСЕАН, говорив про мир і злагоду, а потім звільнив обраного президента Він М’їнта, пом’якшив вирок Аун Сан Су Чжі та дозволив їй відбувати решту терміну під домашнім арештом. Усе це мало на меті поліпшити його імідж і встановити певний контроль над територією.

Однак ці косметичні заходи не призвели до демократизації влади.

«Не випадково ці вибори стали можливими завдяки посиленню порушень прав людини — від довільних затримань до незаконних нападів на цивільних осіб, що вже десятиліттями є звичним способом дій військових», — зазначив Еджаз Мін Хант, фахівець з прав людини в організації Fortify Rights.

Через два тижні після інавгурації хунта на підставі нового надзвичайного указу, розрахованого на 90 днів, ввела воєнний стан у 60 містах.

Допомога як зброя

Землетрус, що стався в березні 2025 року, у результаті якого в М’янмі загинуло щонайменше 3600 осіб, а ще 17 мільйонів людей постраждали, вкотре продемонстрував жорстокість хунти та використання нею надзвичайних ситуацій та стихійних лих, як інструментів контролю населення.

Мін Аунг Хлаїнг публічно звернувся з проханням про міжнародну допомогу для подолання наслідків кризи, спричиненої землетрусом магнітудою в 7,7 бала. Після цього представники хунти відмовили у видачі віз майже всім міжнародним рятувальним бригадам, конфіскували передані в якості допомоги ліки, переслідували гуманітарних працівників і заблокували доступ до Інтернету.

«Хунта вже неодноразово блокувала постачання гуманітарної допомоги в райони, контрольовані її супротивниками», — зазначив Річард Горсі, старший радник з питань М’янми в Міжнародній кризовій групі, додавши, що режим використовував блокади, аби «позбавити своїх ворогів ресурсів».

Такий підхід не був чимось новим. Хунта вчинила так само у 2023 році після циклону «Мока» і повторила це після циклону «Наргіс» у 2008 році, який забрав життя понад 138 000 людей.

Консенсус, який нічого не змінює

На відкритті 48-го саміту АСЕАН на Філіппінах на початку травня лідери блоку зіткнулися з питанням, якого вони намагалися уникнути протягом п’яти років: чого саме вдалося досягти завдяки «Консенсусу по п’яти пунктах»?

Якщо чесно, то відповідь така: дуже мало.

Хоча угода була укладена за особистої участі Мін Аунг Хлаїнга, з моменту її підписання у квітні 2021 року жоден із п’яти пунктів не був реально виконаний. У цих п’яті пунктах передбачалося припинення насильства, інклюзивний діалог, забезпечення доступу гуманітарних організацій, призначення спеціального посланця та його візити до всіх сторін конфлікту.

Саміт за самітом блок підтверджував цей консенсус, не встановлюючи при цьому конкретних критеріїв, термінів чи наслідків у разі невиконання зобов’язань, надаючи хунті саме те, чого вона прагнула в рамках Асоціації країн Південно-Східної Азії: видимість міжнародної політичної взаємодії, але без будь-якої відповідальності.

Внутрішні розбіжності у блоці зіграли на руку хунті, що призвело до таких наслідків, як офіційне визнання Таїландом Мін Аунг Хлаїнга на посаді президента.

Рада Безпеки ООН, зі свого боку, залишається паралізованою. Тісні зв’язки Китаю та Росії з хунтою не дають цьому органу ухвалити жодних обов’язкових до виконання заходів проти військових, які перебувають при владі.

У 2026 році гуманітарні організації зосередили свої обмежені ресурси на 2,6 мільйона людей у М’янмі, які мають найгостріші потреби, з передбачуваних 19,9 мільйона, що потребують термінової допомоги.

Вимальовується така картина: військова хунта не здатна встановити хоча б мінімальний контроль над усією країною, опозиції поки що не вдалося повалити режим, АСЕАН не може змусити жодну зі сторін сісти за стіл переговорів, а Організація Об’єднаних Націй паралізована діями Китаю та Росії.

Тим часом цивільне населення М'янми опинилося в пастці війни, де воно стикається з постійними обстрілами шкіл, свавільними затриманнями та тортурами, блокуванням гуманітарної допомоги, примусовою мобілізацією та вимушеним переселенням.