Силове перетікання: тиск Росії на суверенітет Туреччини

Джерело: Global Watch | 2025-12-31

Протягом десятиліть Чорне море визначалося крихкою рівновагою Конвенції Монтре та обережним дипломатичним балансуванням Анкари.

Однак у міру того, як російське вторгнення в Україну еволюціонує в першу у світі високоінтенсивну «війну дронів», масштаби конфлікту більше не обмежуються Донбасом чи Кримом.

«Перетікання» технологій безпілотних літальних апаратів (БПЛА) та силових дій дедалі більше заходить на турецьку територію й зачіпає її інтереси, оголюючи модель зловмисної поведінки Росії, що загрожує дестабілізувати весь регіон.

Силове перетікання бойових дій

Найбільш відчутний доказ цього перетікання з’явився наприкінці 2025 року. 15 грудня турецькі винищувачі F-16 були змушені піднятися по тривозі та перехопити невпізнаний БПЛА, який глибоко проник у повітряний простір Туреччини, пролетів над центральною Анатолією та був нейтралізований поблизу Анкари.

Хоча походження апарата спершу залишалося неясним, подальші висновки пов’язали уламки з російськими системами — зокрема з Orlan-10, розвідувальним дроном, який часто використовують сили Москви.

Це був не поодинокий інцидент. За кілька днів ще один безпілотник російського походження розбився поблизу промислового центру Ізміт, лише за 30 км на південь від узбережжя Чорного моря.

Ці вторгнення — більше, ніж технічні збої; це прямий наслідок невибіркового застосування Росією дешевих і неперевірених технологій.

Застосовуючи боєприпаси дистанційної дії та розвідувальні безпілотники з ненадійними каналами управління та зв’язку, Росія фактично перетворила Чорне море на лабораторію асиметричних провокацій, змушуючи членів НАТО, зокрема Туреччину, витрачати дорогі ракети-перехоплювачі для протидії «сміттєвим» цілям.

Зловмисний вплив

Підривна поведінка Росії не обмежується випадковими порушеннями повітряного простору. Москва дедалі активніше використовує Чорне море — і турецьке узбережжя — як прикриття для свого «тіньового флоту». Ці танкери, які часто діють із невизначеними власниками та з вимкненими системами ідентифікації, обходять міжнародні санкції, забезпечуючи фінансування воєнних зусиль Кремля.

Перетікання набуло силового виміру, коли українські морські та повітряні безпілотники почали завдавати ударів по цих суднах поблизу турецьких вод. У грудні 2025 року пов’язаний з Росією танкер було уражено в Середземному морі, що стало суттєвим географічним розширенням конфлікту.

Використовуючи географічну близькість Туреччини для прикриття незаконної торгівлі, Росія навмисно ставить під загрозу турецьку морську безпеку, розраховуючи на те, що прагнення Анкари до регіональної «рівноваги» завадить рішучим заходам проти цих небезпечних суден.

Промислова війна

Роль Туреччини ускладнюється її статусом одного з глобальних лідерів у сфері безпілотних систем. Bayraktar TB2 став символом українського опору в перші дні вторгнення — обставина, яка зробила Туреччину об’єктом постійного дипломатичного та силового тиску з боку Росії.

Зусилля Росії, спрямовані на підрив позицій Туреччини в цьому контексті, включають:

Прямі удари: наприкінці 2025 року російські ракети націлилися та знищили будівельний об’єкт виробництва дронів Baykar в Україні, проєкт, спрямований на поглиблення стратегічного партнерства Анкари та Києва.

Асиметричне тестування: експерти вважають, що нещодавні вторгнення безпілотників у повітряний простір Туреччини могли бути «стратегічним зондуванням обмеженого масштабу» з боку Москви з метою перевірки готовності турецької ППО та політичної рішучості.

Дезінформацію: російські державні ЗМІ регулярно подають експорт турецьких безпілотників як «дестабілізуючий», попри залежність самої Росії від іранських дронів Shahed-136, які застосовуються для ударів по цивільних об’єктах в Україні.

Суверенітет під тиском

Вплив на Туреччину багатошаровий. Економічно війна прискорила експорт оборонної продукції Туреччини, і такі компанії, як Baykar, тепер лідирують на світовому ринку.

Однак цей успіх має високу ціну для безпеки. Туреччина більше не просто посередник; вона є фронтовою державою, що стикається з сусідом, який вважає міжнародні кордони — і безпеку цивільного повітряного простору — другорядними щодо своїх імперських амбіцій.

Готовність Росії дозволяти «некерованим» дронам дрейфувати у просторі НАТО є розрахованою формою сірої зони війни. Коли уламки російських дронів прибирають з пагорбів Анатолії, стає зрозуміло, що «перетікання» — не побічний продукт війни, а інструмент російської зовнішньої політики, спрямований на тиск на Туреччину з метою змусити її відмовитися від підтримки України.

Для Анкари виклик уже не обмежується підтримкою «балансування», а полягає у захисті власного повітряного простору від сусіда, який не визнає жодних обмежень.